Олекса Петрович Стороженко (1806-1874)

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з XVII ст.; про його представників йдеться в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII століть.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім навчався у «благородному пансіоні» при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові.

З 1824 р., впродовж майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив на Україні і, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селянства південної України, зустрічався з колишніми січовиками, почув перекази та легенди про Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів О. Стороженка.

Олекса Петрович, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоке зацікавлення життям народу, його сучасним та минулим, швидко знайомився з людьми, вмів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та бувальщини. Його око швидко помічало найсуттєвіше в людях, а пам'ять фіксувала особливості оповіді, різноманітні барви та інтонації. Тому оповідання та нариси О. Стороженка нагадують усні розповіді, часом вони дуже схожі на народні перекази, де реальне перепліталося з фантазією багатьох оповідачів.

1857 р. на сторінках журналів та газет з'являється ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини XVIII століття «Братья-близнецы» та низки оповідань, в основу яких покладено українські народні повір'я. З 1861 року він стає відомий і як український письменник: його твори друкуються в журналі «Основа» та окремими виданнями. А 1863 р. у Петербурзі виходять «Українські оповідання» в двох томах.

Вийшовши у відставку 1868 р. в чині дійсного статського радника, О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусія). Одягнений в український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах. Багато часу О. Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті «Марко Проклятий». Чимало часу віддавав своєму «последнему сказанню» - публіцистичному роману «Былое, не минувшее», який так і не був опублікований, а рукопис його загубився. В останній рік життя О. Стороженко постійно листувався з одеським книговидавцем В. І, Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» та її видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша.

Помер 18 листопада 1874 року. Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті.

Подається за матеріалами:

1. https://parta.com.ua/stories/writers/237/
2. https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=3689
3. https://uk.rodovid.org/wk/Запис:260922
4. https://mala.storinka.org/олекса-стороженко-коротка-біографія.html
5. http://ukrbooks.com/ua/Oleksa_Storozhenko/

Кирило РЕШЕТИЛОВ