13 листопада — день народження легендарного письменника Остапа Вишні

«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!» - так писав Остап Вишня про себе.

Павло Губенко, син селянина з села Груні, що на Полтавщині, він народився 13 листопада 1889 року і наступні 20 років жив з цим ім’ям. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

У 1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір - фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».

22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в «Селянській правді» було опубліковано фейлетон «Дивак, їй-богу!» з таким підписом. Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах. Чому саме цей псевдонім обрав собі письменник достеменно невідомо. Та за словами Ольги Слоньовської –української поетеси, прозаїка, літературознавця, є версія: "Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, що плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути..."

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Письменник критикував, гостро висміював злободенне, віджиле, чуже й вороже народові.

— Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність, – писав у щоденнику Остап Вишня. – Потім уже талант, здібність та інше. Тоді й буде література!

Та такі його погляди не сприймала тодішня комуністична влада. Це були роки культу особи і у грудні 1933 року Остапа Вишню звинуватили "в контрреволюційній діяльності й тероризмі". 26 грудня 1933 року Остапа Вишню було заарештовано. Потім - оголошено "ворогом народу" і на десять років вислано в сталінські табори.

Відбував покарання він у Комі АРСР, в Ухті, недалеко від Воркути. Написав російською мовою 22 публіцистичні нариси про людей Ухтинського табору під назвою "Матеріали історії Ухтинської експедиції".

До творчої праці на волі Остап Вишня зміг повернутися лише 1944 року. Він пише знамениту усмішку "Зенітка", яка започаткувала новий етап у житті та творчості гумориста. Після війни Остап Вишня був членом редколегії і співробітником сатиричного журналу "Перець", членом правління Спілки письменників України.

Лише у 1955 році його було офіційно реабілітовано судовими органами.Табори підірвали здоров’я письменника, але до останніх днів життя він займався літературною творчістю.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник було встановлено у 1958 році).