Відчуваючи дух народної мови…

До 130-річчя від дня народження Олени Курило

«Видавана й перевидавана безперервно від 1918 до 1926 року, студійована без перебільшення мільйонами українських школярів, ця книжка своїми одинадцятьма виданнями лишила, може, найбільший слід у свідомості покоління тих років, ніж багато інших книжок. Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість, але він будив любов до своєї країни і мови. Автор цих рядків особисто досі пам’ятає окремі сторінки з цієї книжки, що з нею він зустрівся 1918 року, бувши учнем першої української гімназії», – так згадує Юрій Шевельов (Шерех) про підручник «Початкова граматика української мови» авторства Олени Борисівни Курило, мовознавиці, про біографію якої та наукові праці мало знають і донині.

Юрій Шевельов пізніше у своєму дослідженні відкриє українцям наукові погляди дослідниці, розкаже про нелегку долю, типову для прогресивних діячів двадцятих-тридцятих років минулого століття. Відомо, що з 1917 року Олена Борисівна працювала в Термінологічній комісії при Українському науковому товаристві і була укладачем «Російсько-українського словничка медичної термінології», «Словника української фізичної термінології (Проєкт)» (обидва – 1918 р.), «Словника хемичної термінології (Проєкт)» (1923) та редагованого «Словника ботанічної номенклятури» (1928). На посаді наукового співробітниці Інституту наукової мови вона уклала проєкт правопису запозичених слів та проводила дослідження в царині української діалектології.

Наукова спадщина дослідниці багата та різноаспектна: так, серед збережених праць є роботи, що стосуються питання нормалізації української мови, особливо у сфері стилістики та термінології; проблем історії української мови, зокрема історичної фонетики, як і загальної фонетики та фонології взагалі; значну увагу приділено вивченню діалектів та збиранню діалектного й етнографічного матеріалу. Праці О. Курило, на думку Ю. Шевельова, можна поділити на чотири цикли: так, початок її наукової діяльности пов'язаний з питаннями проблем нормалізації української літературної мови, особливо в стилістиці та термінології; чільне місце у подальшому займають діалектологічні та етнографічні дослідження; згодом питання історичної фонетики та нарешті – дослідження загальної фонетики та фонології.

Розглянемо найбільш відому сучасному досліднику працю Олени Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», яка свого часу була репресована разом з її авторкою, якій довелося загинути на чужині, бо Академія Наук після війни відмовилася надати їй роботу в Україні. Перше видання «Уваг…» вийшло друком іще 1920 р. (47 с.); обсяг його значно збільшився в другому виданні 1923 р. (до 118 с.), а остаточних обрисів книжка набула 1925 р., коли з'явилося третє видання обсягом 250 с., яке й стало одним із найкращих за всі часи підручників зі стилістики української мови. Саме на третьому виданні базувалися всі пізніші передруки (останній у 2008 р.). Ця наукова праця стала основою, фундаментом для подальших досліджень українських мовознавців-стилістів, зокрема Б. Антоненка-Давидовича («Як ми говоримо»).

У роботі авторка охарактеризувала найголовніші стилістико-синтаксичні особливості української мови, причому кожне своє твердження обґрунтовує прикладами з народної творчості і красного письменства, а обізнаність із тогочасним мовознавством і західноєвропейськими та слов’янськими мовами дала їй змогу наводити міжмовні паралелі, увиразнюючи риси, найпритаманніші українській мові, те, що визначає її своєрідність, робить неповторною й відрізняє від сусідніх, хоч і як близько споріднених мов, передусім від російської. Авторка доводить, що найхарактерніше в мові – її синтаксис та фразеологія, й зосереджує всю свою увагу на з’ясуванні й поясненні синтаксичних структур української мови, наголошує на стилістичних відтінках кожної такої структури.

«Лінгвістична термінологія, якої дотримується О. Курило, трохи відрізняється від узвичаєної тепер, – зазначено у передмові до видання, – але не становить труднощів для розуміння, тим паче що авторка часто або пояснює терміни (відразу чи трохи згодом), або подає синоніми до них. О. Курило послідовно вживає латинські назви відмінків, і про українські відповідники цих назв можна, скажімо, здогадатись, зазирнувши в доданий до тексту фразеологічний словничок. Прозорі й решта термінів: складня – синтаксис; речівник – іменник; предикат – присудок; протизначник – антонім і т. ін.».

У своїй науковій праці Олена Курило поєднувала етнографічний підхід свого вчителя Є.Тимченка та романтично-національний підхід патріарха українського мовознавства Олександра Опанасовича Потебні. До крайнощів не доходила ніколи, працювала тверезо, без лірики, на відміну від багатьох українських мовознавців, які піддалися панівній на той час в Україні романтиці. Будучи досить впевненою у своїх знаннях і відчутті мови, вона не тільки творила нові слова та конструкції, але й вичищала їх від запозичених невластивих українській мові зворотів, слів, граматичних форм, наприклад:

§ 23. Деякі хибно вживані слова

1. Лічити, рахувати ким, чим замість вважати, мати за кого, що. Часто, перекладаючи рос. «считать» українським рахувати, лічити, хибно кажуть: – Рахую своїм обов’язком; лічу потрібним. По-українськи кажуть: вважаю за свій обов’язок; вважаю за потрібне; він його мав (чи вважає) за розумного. – Дума, що дурень його вважає за чорта Гр. Мене люди за дурного мають Барв. 343. Див. § 6, ст. 103–104.

2. Уявляти с себе замість бути, становити, являти собою, иноді також мати: – «Їхні квітки уявляють з себе двогубу форму» (з рукопису), – треба: …мають двогубу форму, чи: їхні квітки двогубої форми. Замість: – Рід уявляє з себе справді щось стале, – треба: – Рід є справді щось стале, – або: – Рід становить (чи являє) собою справді щось стале.

3. Складати замість становити, бути: – Знання климату складає необхідну підставу…; водень складає первень води (з рукопису). Словом складати тут віддано таке значіння російського «составлять», якого не має українське складати. По-українськи кажуть: Вода становить найважнішу частину землі Гр. Знання климату становить…; водень становить первень води, – або ще краще, бо простіше: водень це первень води [1].

Роботи Олени Курило – це приклад творчого підйому та енергії, які вирували у наукових колах 1920-х років, вони мали значний вплив на розвиток українського мовознавства в цілому та становлення культури української мови.

Література:

1. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – Електронний ресурс. – http://kurylo.wikidot.com
2. Шевельов Ю. Олена Курило / Ю. Шевельов. – Електронний ресурс. – https://zbruc.eu/node/42766

Матеріали підготувала доц. Нечипоренко А.Ф.