Стефаник – найтрагічніший письменник своєї доби

Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871 — 7 грудня 1936) , село Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик: посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака

Логічно почати розмову про творчість цього автора з характеристики пануючого стилю о тій порі – модерну. “Модерність існує у формі бажання знищити те, що було раніше, в надії нарешті дійти до точки, яка може називатися “справжнє теперішнє”, точки народження, якою позначається нова подорож…” [1]

Література модернізму народилася як така, що була міцно пов’язана зі своїм часом і пильно вдивлялася в реальне життя. Воно виглядало значно складнішим, ніж будь-коли раніше.

Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З його ім’ям в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини, експресивних рефлексій. Письменник художньо осмислював певні боки психіки людини, з різних точок зору говорив кількома голосами – від себе, від імені інших персонажів твору. Новеліст майстерно передає переживання особистості через експресивність мовлення. Тому Василя Стефаника називають експресіоністом у мистецтві слова.

Автор завжди зазначав, що у своїх новелах він показує реальне життя рідного народу, “страшне” в ньому, передав свої болі, “горіючи, і кров зі сльозами мішалася”.

Одна з найвідоміших ще зі шкільної програми, найпронизливіших новел, безсумнівно, “Камінний хрест”.

За жанровими ознаками – оповідання, але за аналогією до багатьох інших творів письменника -- новела.

Твір написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон. Письменник вказував на причини еміграції, зумовленої соціальною несправедливістю в суспільстві, неосвіченістю, безправністю селян.

Особливо трагічно виглядає прощання головного персонажа Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з його від’їздом до Америки. Зі щемом у серці письменник уважно досліджує суспільні процеси, що змусили цю знедолену родину залишити рідну землю.

Образ камінного хреста – символ страдницької долі селянина, який все життя гірко працював на землі і все одно змушений її полишати, бо вона не спроможна його прогодувати, зарадити його біді.

Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську?.. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.

Пам’ять:

У 1941 році в будинку письменника в селі Русові відкрито літературно-меморіальний музей

Ім'я Василя Стефаника мають:

• Премія в галузі літератури й мистецтва — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам;
• Прикарпатський національний університет;
• Національна бібліотека у Львові;
• Публічна бібліотека у Києві;
• Вулиці у Заліщиках, Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию, Снятині, Городку Хмельницької обл. та багатьох інших населених пунктах;
• Коломийська спеціалізована школа І-ІІІ ст. ім. В. Стефаника;
• Снятинський ліцей імені Василя Стефаника у місті Снятині;
• Львівська СЗШ № 22.

Література:

1. Шерех Ю. На риштуваннях історії літератури // Шерех Ю. Друга черга. – Нью-Йорк, 1978. – С.31

Наталья МИСЛОВИЧ