Про вербальні заборони у традиційній етновиховній системі українців як культурологічний компонент курсу «Сучасна українська мова і культура. Українська мова за професійним спрямуванням»

У курсі «Сучасна українська мова і культура. Українська мова за професійним спрямуванням» передбачено ряд тем, які стосуються розгляду функціонування різних типів лексичних одиниць не просто у різних текстах, але в етнокультурному контексті. Йдеться про фразеологічні вирази; типові словесні формули усних наративів; вирази із соціолектів, що закріплюються у загальному побутуванні, нерідко втрачаючи не лише первісну власну сему, але й набуту в соціолекті. Сюди ж належать слова та вирази, які традиційно застосовуються в українській культурі як комунікативно внормовані (дозволені) або навпаки – заборонені. Численні приклади бачимо у фольклорних текстах різних жанрів: казках, народних оповідях, замовляннях, піснях. Це можуть бути традиційні привітання (повсякденні або святкові), побажання (хороші або погані – прокльони), замовляння або казкові формули, що насправді виконують роль замовлянь (як бачимо це у відомій з дитинства казці «Колобок») тощо.

Основними особливостями застосування таких виразів є:

• стала (традиційна) форма;
• комунікативна ситуація дозволу/заборони застосування;
• чітке розуміння (міфологічне уявлення) наслідків застосування словесної формули.

Проілюструємо усе вищесказане прикладом із казки «Непрактичний хлопець» [Українські народні казки: Для мол. шк. віку / Передм., упоряд. та адаптація текстів Л.Ф. Дунаєвської. – 2-ге вид. – К.: Веселка, 1992. – с. 339-345]. Дивакуватий парубок заплатив борги бідної жінки, яка провела його словами: «Ой, мав би-сь добру доленьку за те, що споміг нас, бідних! Мав би-сь щастячко!» Згодом юнак знайшов на дорозі мале дитя. Дотримуючись його порад, хлопець зміг розбагатіти та одружитися із царською дочкою. Цікаво, що закінчується казка словами-мораліте: «Ви, людкове чесні, й не забагнули, хто був той дітвак, котрий так уміло все робив. А то було те щастячко, яке легеневі просила бідна жінка» – тобто подається прямий висновок і посилання на словесну формулу-побажання, яке здійснилося. Цікаво, що віра у здійснення сказаного передбачається оповідачем апріорі. Власні чесноти доброго парубка ніби активізують механізм вербальної магії, про який відомо усім дійовим особам, у тому числі, слухачам казки.

Такий самий механізм мають і типові українські привітання: «Хай вам Бог помагає!», «Здоровенькі були!»/ розм. «Здоров!», «Доброго дня!», «Будь здоров!» тощо.

А ось приклад розуміння сили слова, безпосередньо поданий у думі «Про Івася Коновченка», коли мати, син якої непослухом пішов на війну, спочатку проклинає його: «Господи милосердний, бодай мойого сина
На первій потребі первая куля не минула!», – а потім розкаюється зі словами: «Господи милосердний, будь мене ті слова, / Старую, на постелі спіткали, / Що я на свойого сина Івася нарікала». Дума, що має складну структуру та низку традиційних фольклорних образів, чітко вказує на материнське прокляття як на причину загибелі героя, дещо замулюючи першопричину – власне невиважену поведінку юнака, що подається як козацька звитяга.

Насамкінець зазначимо, що до традиційних вербальних заборон українців завжди належали (і належать до сьогодні) такі словесні формули: прокльони; прямі або алегоричні негативні побажання; нечемні або неправильні з точки зору заведених норм відповіді; похвальба або необережні вислови, що, за міфологічними уявленнями, можуть спровокувати злотворні сили і накликати біду на промовця.

Вікторія ЗАВАДСЬКА