Григір Тютюнник

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка на Полтавщині. Народився у час нелегкий для України – на порозі голодомору, репресій, війни.

«У тридцять третьому році, – напише Григір Тютюнник в автобіографії, – сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Февдулович Тютюнник, помер — ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила), а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав… У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах...». А батько ж, Михайло Васильович, працюючи у колгоспі, мріяв стати вчителем…

Згодом тяжкі дитячі роки у вирі лихоліть, коли після втрати тата був змушений жити далеко від мами, відтворяться у драматизмі, тематиці та сюжетах творів письменника.

Дядько, шкільний бухгалтер, і тітка, вчителька української мови та літератури, які забрали хлопчика до себе, опікувалися племінником, турбувалися, аби здобував освіту, тож у 1938 р. віддали його до школи в український клас. А через два тижні клас розформували через малу кількість учнів і об’єднали з російським. Відтоді і до 1962 року, крім тих років, що жив неподалік від матері, як зазначав сам письменник, він майже весь час «розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою».

На початку війни тітка народила доньку, дядька забрали на фронт, у 1942 р. стало зовсім сутужно і голодно. За порадою сусідів 11-літній Григір, щоб полегшити життя собі та тітці, вирушає до матері. Йшов два тижні пішки, коли закінчилися харчі, які знайомі зібрали йому в дорогу, почав старцювати. Спробуйте уявити себе, чи своїх дітей у такій ситуації… «Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик», - пізніше зізнається письменник про той гіркий досвід.

Свого старшого на 11 років брата по батьку, Григорія Тютюнника, по суті, узнав ближче лише після закінчення війни, коли той повернувся з фронту.

Навчання та роботу у перші повоєнні роки часто доводилося вибирати виключно з метою виживання (стипендія, продуктовий пайок, можливість нагодувати і матір): ремісниче училище, слюсар на заводі, праця в колгоспі. За те, що поїхав із заводу у колгосп (потрактували як втечу), довелося відсидіти 4 місяці в колонії. Цікаво, що, коли Григора Тютюнника випускали з табору на волю тамтешній бібліотекар жалкував, що втрачає хорошого читача, адже кожну вільну хвилинку майбутній письменник віддавав читанню. Та й не дивно. Книгу шанували і в родині батьківській, і в дядьковій, тож Григір з дитинства чув багато творів, читав, особливо любив казки, зокрема й у дорослому вже віці захоплювався «Котигорошком».

У 1951-55 роках під час служби в армії у Владивостоку Григір Тютюнник активно зайнявся самоосвітою, потім закінчив вечірню школу. «А далі щасливі п'ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив», — згадував Григір Михайлович. І перше надруковане оповідання "В сутінки", російською мовою, за підписом "Григорий Тютюнник-Ташанский".

Напевне, не буде помилкою назвати трьох осіб, які вплинули на літературну діяльність Г.М. Тютюнника, принаймні на початку. Це його брат Григорій Тютюнник, письменник Анатолій Дімаров та … Борис Грінченко. Так-так, викладаючи російську мову та літературу у вечірній школі на Луганщині Григір Михайлович, прочитавши словник Грінченка, за його словами ,ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої "Сумерки" на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті. І все це на четвертому десятку!..»

Розмаїта діяльність у подальші роки життя письменника: редакторська робота у газетах та видавництвах, захоплення кінематографом – написання сценаріїв, рецензування творів та фільмів колег, перекладання і, звісно, літературна творчість.

У 1966 p. вийшла перша його книжка «Зав'язь». Потім були публікації, збірки, сценарії, переклади, твори для дітей. Були перемоги на конкурсах та присуджені премії…

6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. В усі часи важко бути чесним, прямолінійним, принциповим…

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т.Г. Шевченка.

Описувати твори прозаїка – марна справа, їх треба читати! Щоб відчувати, співпереживати, думати… Щоб спробувати пройти серцем шлях Климка з однойменного оповідання автора.

Захопившись ще в дитинстві казками Григора Тютюнника, вже будучи мамою, я спостерігала, як уважно слухає мій син розповіді про героїв збірки "Степова казка", як хвилюється за них, вигадує можливі подальші події, або завершення того чи іншого твору, як намагається пояснити, чому у песика Кузьки різні вуха та як лисеня Ласочка навчилося ловити рибку. Сама книжечка вже з часом пожовкла, не такі яскраві ілюстрації, як у сучасних виданнях. Але я її бережно поклала на поличку у шафі. Сподіваюся, ще знадобиться.

Олена НОВАК