Образ Тараса Шевченка у творах українських письменників ХХ ст.

Художні твори про Тараса Шевченка почали писати ще за життя письменника. У 1841 році український поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський присвячує авторові «Кобзаря» свій вірш «Шевченкові», у якому він захоплено відгукується про його вражаючу поезію. Саме з цього твору прийнято вести відлік художньої шевченкіани. На сьогодні дослідники нараховують понад сім тисяч творів, у яких художньо осмислюється життєвий і творчий шлях видатного українця. За словами Леоніда Череватенка, «літературна шевченкіана, ніби море, розширилася не тільки в материковій Україні, а й далеко за її межами... В українській шевченкіані відбились так чи інакше процеси, характерні для всієї літератури. Були тут і брутальні заборони, і невиправдані спекуляції, і планомірні перекручення, і просто фальсифікування ідейних та естетичних концепцій Тараса Шевченка, і стоси низькопробних творів. В різний час дослідники захоплювалися численними домінуючими течіями: народництвом, політизаторством, а часом і бульварністю. Та, мабуть, образ великого Кобзаря більше потерпав від єлейних захвалювачів, аніж від оскаженілих критиків».Звичайно, не все, написане про Т. Шевченка, витримало перевірку часом. І все ж назавжди увійшли до золотого фонду художньої шевченкіани низка історико-біографічних творів про великого Кобзаря.

Особливо плідним у цьому плані стало ХХ століття. На думку розробників цієї проблематики, упродовж минулого століття простежуються дві основні тенденції при трансформуванні образу Т. Шевченка. Одні автори значною мірою заідеологізовували образ Кобзаря, підганяли його до шаблонних догм соціалістичного реалізму, хоча це суперечило сутності натури поета. Зокрема, цим позначені п’єси С. Голованівського «Поетова доля», В. Суходольського «Тарасова юність», Ю. Костюка «Тарас Шевченко» тощо.

Але переважна більшість українських письменників, навіть за умови творчої несвободи в СРСР, створили великий масив життєписів про Шевченка, які в основних своїх тенденціях наближені до історичної правди. Серед цих творів слід відзначити повісті С. Васильченка «В бур’янах», Г. Хоткевича «Тарас Шевченко», О. Ільченка «Петербурзька осінь», романи О. Іваненко «Тарасові шляхи», Л. Смілянського «Поетова молодість», З. Тулуб «В степу безкраїм за Уралом», роман-дилогію В. Шевчука «Син волі», та «Терновий світ», поему І. Драча «Смерть Шевченка», драму Ю. Щербака «Стіна».

Якщо брати шевченкіану української діаспори, то вона створювалася у численних країнах світу упродовж багатьох років. Характерно, що значна частина її мала вихід на дитячого читача. Назвемо кілька творів. Зокрема, це «Перші кривди: Оповідання з дитячих літ Кобзаря» А. Лотоцького, «Шевченкова верба» Б. Лепкого, «Селянський король» Ю. Липи, «Шлях велетня. Ілюстрована біографічна розповідь про Тараса Шевченка» Н. Лівицької-Холодної тощо. Ці автори могли вільно говорити про ті речі, які були неможливими для радянських митців. Це стосувалося національної сутності творчості письменника, його ставлення до Російської імперії та росіян, трактування ключових постатей української історії.

Отже, спільними зусиллями багатьох поколінь українських письменників було витворено величний і багатогранний образ найвідомішого поета нашого народу. Художня шевченкіана була і залишається не лише явищем літератури, а й важливим фактором суспільно-політичного життя, чинником формування національної свідомості.

Доцент кафедри української мови,
літератури та культури,
канд. філол. наук
Денисюк С.П.