Незламна духом
Події та новини кафедри
19 березня – день народження видатної української письменниці Ліни Василівни Костенко. Їй виповнюється 88 років.
Ліна Костенко – видатна сучасна українська поетеса, яка своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України.
Раннє дитинство Ліни, проведене в бабусі у Ржищеві, запам’яталося і першими прочитаними книжками (почала читати вже на четвертому році життя), і доброю опікою маминих родичів. Батьки, які проживали в Києві, забрали до себе Ліну у 6-річному віці. Жили на Трухановому острові. Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителювали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини.
Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих десять років. У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.
Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.
У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького, але залишила його і поїхала навчатися в Московському літературному інституті ім. М. Горького, який закінчила 1956 р., а вже наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі».
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читачів й критиків, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії. Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений складних моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що доволі тривалий час вірші Л. Костенко практично не друкувалися.
Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її житгєві орієнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави», «Між іншим», «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. У них розкривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. Загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гармонія, у якій хоче жити людина.
У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, а згодом отримала премію фундації Антоновичів. За книгу «Інкрустації» отримала премію Франчески Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги, професором Києво-Могилянська академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004 р. на деякий час повернулась до громадського життя. 2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж. У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди увійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.
Щоб отримати уявлення про те, яку саме правду і в якій формі доносить письменниця до людей, достатньо вдуматися у висловлювання афористичного характеру, якими сповнений її останній роман «Записки українського самашедшого». Правда, яку висловлює Ліна Костенко, найчастіше є гіркою, але й необхідною як необхідний точний діагноз, без якого неможливе лікування та оздоровлення. Ще в 1993 році вона опублікувала добірку коротких поезій під загальною назвою «Коротко – як діагноз».
Ліна Костенко несе не тільки глибоку, а й свіжу неординарну думку. Говорить правду там, де багато хто хотів би відмовчатись. Такою вона була раніше, така й сьогодні. Ось що говорить про неї її донька О.Пахльовська: «Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особистості. Повстання духу. І слава, що до неї приходила, була не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої й остаточно приборканої нації».
Уся творчість Ліни Костенко – приклад шляхетного служіння поезії, мистецтву, духовності. Художнє слово поетеси нерідко стає афоризмом, який западає в серце: «Воно як маєш серце не з льодини, розп’яття — доля кожної людини»; «В життя приходиш чистий і красивий. З життя йдеш заморений і сивий»; «А справжня слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе». З цих досконалих рядків нам відкриваються вічні загальнолюдські істини. Чим поет обдарованіший, тим він сучасніший. Ліна Костенко своєю творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів, адже поетеса досягла тих високих сфер людського духу, за якими починається безсмертя.
Список використаної літератури
- Дюжева К. Давидові псалми в інтерпретації Ліни костенко / К. Дюжева // Літературознавчі обрії. — 2007. — Випуск 18. — С. 144–148.
- Сулима В. Милістю божою «Давидові псалми» Ліни костенко / В. Сулима // Урок української. — 2000. — Вип. 2. — С. 36–37.