Шкідлива освіта. Чому гонитва за дипломами – стрибок у прірву

Професор Брайан Д. Каплан розповів Фокусу про кадрову інфляцію, скорочення стипендій та овець зі стикерами на чолі

Анна Синящик – 13.02.18, 8:00

Словосполучення «випускник Принстона» у багатьох асоціюється з нудним книжковим черв’яком, що живе в абстрактному світі формул і теорій. 46-річний Брайан Д. Каплан на нього анітрохи не схожий. Американський економіст веде блог, із задоволенням дає інтерв'ю у форматі «доступно про складне», а вільний від науки час проводить із родиною і друзями. Професор Каплан не боїться критикувати «святая святих» – американську систему освіти. Учений розповів Фокусу про те, який збій стався в західній освітній системі, як ми стали жертвами цього підступного монстра credential inflation і чому усувати цей прикрий збій потрібно було ще вчора.

ХТО ВІН

професор економіки в Університеті Джорджа Мейсона, старший науковий співробітник Інституту Катона

ЧОМУ ВІН

У січні 2018-го вийшла його нова книга «Судова справа проти освіти. Чому освітня система являє собою марну трату часу та грошей» (The Case against Education Why the Education System Is a Waste of Time and Money).

Претензії до системи освіти виникли в мене ще в середній школі. Приблизно тоді я дійшов висновку, що освіта тільки збиває з пантелику. Мені говорили: «Ти маєш піти й освоїти все, що тобі будуть викладати». Скільки їх було, цих шкільних предметів, які навряд чи стануть у нагоді після отримання диплому. Наприклад, у школі мені довелося вчити іспанську. Хоч у мене були високі бали, я так її і не вивчив. Якщо українські роботодавці цінують знання російської та англійської, то на американському ринку праці справи йдуть інакше. По суті, нікому з тих, хто вивчав іноземну мову в американській школі, вона більше не знадобилася.

У деяких випадках думки економістів і неекономістів суттєво різняться. Про це я писав у своїй попередній книзі «Міф раціонального виборця». У числі «незбіжностей» – питання виборів, ставлення до мігрантів. Освіта – саме та сфера, в якій думки громадськості та економістів збігаються.

«Потрібно вчитися, щоб підготувати себе до ринку праці та майбутнього». Це загальноприйнята думка, й економісти її підтримують. Для них освітній заклад – фабрика навичок. Ви відправляєте туди студентів, виливаєте на них діжку навичок, і вони готові діяти. У своїй новій книзі я намагаюся показати, що і громадськість, і економісти помиляються.

Навчальний план у наших школах побудований так, щоб відправити дитину в університет. У Швейцарії та Німеччині діти, які не бачать себе в науці, мають можливість із підліткового віку вчитися ремесла в технікумі. У Штатах система працює абсолютно по-іншому: всі хлопці, навіть ті, які не люблять вчитися, змушені готуватися до вступу в університети.

Результат – багато молодих американців «вилітають» із університету і не знають, як заробляти на життя. У науці вони працювати не можуть, на роботу їх не беруть. Сформувався прóшарок людей, які ні до чого не підготовлені. Це особливо важливо для чоловіків: для тих, які не мають роботи й навичок, що цих людей забезпечували б, стають кримінальними елементами й потрапляють за ґрати. Інша річ, якби з 13-14 років їх вчили хоч би примітивних умінь і навичок. Адже навіть той, хто хоче влаштуватися касиром у Макдональдсі, має щось уміти: бути пунктуальним, грамотно вести діалог із клієнтом, зберігати самоконтроль у стресовій ситуації.

Вдалий символ нинішньої системи освіти – вівця. Ця тварина – символ відповідності та підпорядкування, вона не думає про себе. Багато що з того, що зараз відбувається у сфері освіти, насамперед лише сигналізує про вашу відповідність. Молодий дипломований фахівець каже: «Я готовий додержувати правил, навіть якщо вони трохи тупуваті, і нехай це не моє місце, я буду посідати його і працювати на систему». Тобто хлопці й дівчата намагаються довести, що вони подібні до овечок і готові блеяти на сигнал.

Більшість платників податків схожі на овець. Вони приймають чинну освітню систему як щось само собою зрозуміле. Навіть ті, хто обурений рівнем освіти, почувши про пропозицію скоротити держвидатки на неї, починають протестувати: «Ні-ні, ми не можемо!» Чому вони так реагують? Тому що бояться здатися жорстокими. І готові покірно сплачувати кровно зароблені за те, що приносить свідомо нікчемний результат.

Я мало обізнаний із освітньою системою в Україні. Але можу припустити – виправте мене, якщо помиляюся, – що у вас теж вистачає студентів-математиків або студентів-фізиків, які працюють ким завгодно, тільки не фізиками й не математиками. Вони не можуть знайти роботу за фахом, а тому специфічні навички, які набули в університеті, їм ніколи не знадобляться.

Ми стали свідками credential inflation (кваліфікаційної інфляції. – Фокус). Якщо у сфері, де вища освіта не виступає нагальною потребою, з'являється багато людей із дипломами, то роботодавець починає підвищувати ставки. Освіта потенційного співробітника знецінюється, від нього вимагають додаткових ступенів або дипломів. Уявіть ситуацію: двоє молодих людей намагаються отримати роботу продавця приватної ферми. «О, так у вас немає вищої освіти, ви нам не підходите», – скажуть першому. А іншого, який прийде з дипломом фізика, візьмуть. І не тому що знання з фізики якось стануть у нагоді при реалізації яблук. Просто існує стереотип: людина з вищою освітою розумна, працьовита, відповідальна. Насправді для суспільства це дуже корисно. У світі, де ледь не кожен отримав науковий ступінь, знайти роботу (а також платити податки) стає все складніше. Офіціант або бармен із вищою освітою – досить звичне явище, чи не так? Сімдесят років тому у США ніхто й подумати не міг, що таке можливо. Сьогодні людей із дипломами стільки, що солідний ресторан або бар може дозволити собі заявити: ми навіть не будемо розглядати тих, у кого немає вищої освіти.

Сучасний диплом не допомагає виконувати роботу, він допомагає її отримати. Щоб знайти роботу, вам може знадобитися купа дипломів. Але щоб виконувати її, ймовірно, буде досить стажування і практики. Виходить, роботодавець каже: «Спочатку ви маєте 17 років займатися дурницями, а потім, якщо ви з цим упораєтеся, ми навчимо вас, як працювати в банку». Якщо ви прийдете в Принстон, щоб послухати чиюсь лекцію, вас ніхто не прожене. Більшість викладачів будуть задоволені таким інтересом. Але ми не чуємо розмов про великий наплив вільних слухачів. Знаєте чому? Тому що у студентів немає часу вчитися чогось корисного. Вони полюють за додатковими дипломами, сертифікатами, грамотами. Я називаю це стикерами (наклейками). Кожен прагне наклеїти на лоб більше стикерів, щоб роботодавець його з упевненістю помітив. Проблема в тому, що в кожного з нас вже повно стикерів, кожен гідний класної посади. Але це не працює. А значить, у системі потрібно щось змінювати.

Ставтеся до освітньої системи, як садівник. Чинна система освіти – маленький сад, на території якого було висаджено аномальна кількість насіння. Хтось сказав: «Нехай відстань між ними буде якомога меншою, бо тоді виросте більше дерев, і ми збиратимемо такий урожай, якого тут ще не бачили». Не потрібно бути експертом-ботаніком, щоб розуміти: коли паросткам тісно, ​​більшість із них не може розвиватися. Величезна кількість насіння загине.

Використано матеріали й перекладено їх за джерелом: https://focus.ua/society/391349/