Проблеми міжкультурної комунікації в добу глобалізації

Сьогодні вже утрадиційнилося розглядати міжкультурну комунікацію як «домінантну реалію» сучасного світу, означеного стрімкими процесами глобалізації. Щоправда, захопившись ідеями універсалізму та уніфікації на шляху творення «нової» глобальної спільноти з глобальною мовою та глобальною культурою, людство несподівано для себе опинилося нині у глибокій кризі – економічній, політичній, соціальній, культурній. Вельми проникливо окреслена ця «межова» ситуація в опублікованій дев’ятьма мовами 7 жовтня 2017 р. в Інтернеті т.зв. Паризькій декларації «Європа, в яку ми віримо», авторами якої є 12 відомих мисленників, зосібна Шанталь Дельсон (Франція), Роджер Скрутон (Великобританія), Роберт Шлеман (Німеччина), Маттіас Шторме (Бельгія), Роман Йох (Чехія) та ін. Згадуваний документ цілком слушно називають «однією з головних подій року» (Андрій Баумейстер), адже в ньому відкрито порушено посутні питання буття усієї нашої цивілізації, яка, спокусившись «безплідним матеріалізмом», потрапила у пастку «технократів із наднаціональних структур», котрі насаджують офіційну доктрину «мультикультурності без кордонів». Варто зауважити, що, вибудовуючи 36 параграфів Паризької декларації на опозиції «фальшива Європа»-«справжня Європа», філософи оприявнюють такі загрозливі тенденції новочасної доби, як посилення технократичної тиранії; абсолютизація логіки ринку, згідно з якою все товар; корпоративний гігантизм; поширення спотвореного універсалізму, що перетворився на своєрідну «новомодну ерзац-релігію», яка вимагає забуття і самозречення; підміна справжньої свободи тотальним контролем; утвердження культури відторгнення, яка «позбавляє майбутнє покоління відчуття ідентичності» тощо.

Прикметно, що, критично оцінюючи сьогодення, автори зазначеного документа увиразнюють передусім проблеми культури і міжкультурної комунікації. І це недарма. Адже у постнаціональному світі простежується не зменшення, а істотне збільшення непорозумінь і суперечностей між різними культурними групами: етнічними, релігійними тощо. Особливо ці проблеми відчутні на просторах ЄС, де з 2015 р. набуває обертів емігрантська криза. Питання взаєморозуміння, міжкультурної комунікація потребує нагального розв’язку і в Україні. Відтак актуальними для нас є заклики авторів Паризької декларації до творення передовсім духовних цінностей, позаяк «економічне зростання хоч і корисне, але не є найвищим благом»; до відродження «моральної культури» й усвідомлення власної відповідальності за долю своєї нації, країни і всього людства. Відтак актуальною для нас є настанова «учитися бути по-справжньому солідарними за умови відмінностей мовних культур і традицій» [Г.-Ґ.Ґадамер]. Адже ефективна міжкультурна комунікація можлива лише за умов збереження національної ідентичності та вияву поваги, толерантності до інших культур.

Питання для дискусії:

1. Чи згодні ви із потрактуванням ідеї мультикультурного світу без кордонів як «утопічної фантазії»?

2. У тексті Паризької декларації зауважено, що європейські університети «стали нині активними агентами постійної деструкції». А яку роль відіграють вітчизняні університети у сучасному культурному просторі України?

3. Які чинники є визначальними для ефективної міжкультурної комунікації в Україні?