МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ

МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ
Єременко Олена
ІПСА, ІІІ курс, ДА-41, КПІ ім. І. Сікорського

Питання про визначну роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури в духовній розбудові, нашої держави завжди цікавило не лише культурологів, а й широку громадськість, тому воно є завжди актуальним, заслуговує на вивчення, бо несе в собі високу патріотичну ідею великої обдарованості і подвижництва багатьох вітчизняних починків, які дбали не лише про зростання особистих капіталів, а переймалися важливими проблемами збереження і дальшого розвитку української культури, робили значні матеріальні внески в її підтримку.

Розмах філантропічної діяльності в Україні припав на кінець XIX — початок XX століття. «З прагненням до спільної користі» — такий девіз був написаний у родовому дворянському гербі знаменитої сім’ї українських підприємців і меценатів Терещенків. [4]

Промислово-фінансову “державу” Терещенків було започатковано Артемом Терещенком – нащадком бідного козацького роду з Глухівщини. Разом із синами, особливо старшим - Миколою, він вже у першій половині ХІХ ст. розпочав сходження до вершин підприємництва завдяки широкій комерційній діяльності.

Миколі судилося перевершити свого батька в усіх його справах, стати згодом найбагатшим і найвідомішим представником роду Терещенків, засновником тих традицій, якими керувалися наступні покоління великої родини. Маючи від народження надзвичайно практичний розум і кмітливість, Микола Терещенко ще юнаком самостійно взявся за торгівлю хлібом. Повів він її з великим умінням, навіть мистецтвом. Наприкінці ХІХ ст. у розпорядженні цієї родини було 11 цукрозаводів, близько 200 тис. десятин землі. Тим самим вона відігравала значну роль в економічному житті тодішньої України, уособлювала її підприємницький клас. [5]

Починаючи із середини ХІХ ст., Терещенки включилися в громадське життя, спочатку в Глухові, а згодом у Києві та усій Україні. Через виборні посади в міських, земських і професійних установах, як почесні члени доброчинних товариств, попечителі училищ, гімназій, лікарень, притулків, фундатори філантропічних, лікувальних і освітніх закладів вони активно впливали на суспільне життя. Та активна різнобічна доброчинна діяльність членів родини Терещенків, яка стала сімейною традицією, здійснювалася не лише заради підвищення власного соціального статусу і престижу, а й мотивувалася релігійно-моральними переконаннями допомоги ближньому, була покликанням душі. До того ж, загострення багатьох соціальних проблем у суспільстві, викликаних розвитком капіталізму, спонукали Терещенків власними зусиллями пом’якшувати їх, усвідомлюючи своє важливе місце в його поступі на гуманістичних та культурно-освітніх засадах. [3]

Не можна не зазначити, якою вагомою за суспільним значенням була доброчинність Терещенків у військовий час, особливо в роки Першої світової війни. Зокрема, у 1915 р. вони утримували в Києві 6 лазаретів для поранених та хворих воїнів та 2 притулки для солдатів з ампутованими кінцівками. Н.В.Терещенко очолювала місцевий комітет Всеросійського земського союзу, Київське відділення із забезпечення скалічених воїнів протезами. [1]

Члени родини Терещенків зробили свій неоціненний внесок у справу поширення освіти серед незаможного дорослого населення - пожертвували понад 50 тис. крб. на будівництво Троїцького народного будинку Товариства грамотності та Народної аудиторії Товариства сприяння початковій освіті в Києві. Проте, реформи в галузі освіти найбільш відчутно торкнулися середньої її ланки. Завдяки фінансовим та організаційним зусиллям М.А.Терещенка в Глухові було засновано чоловічу (1889 р.) і жіночу (1894 р.) гімназії, учительський інститут (1874 р.), у Києві – побудовано 4-ту гімназію (нині Транспортна академія), 5-ту гімназію по Великій Васильківській, притулок-училище для глухонімих на Мало-Дорогожицькій вулиці, колонію для малолітніх злочинців, жіночу гімназію на Покровській вулиці, школу при Борисоглібській церкві, у 1881 р. - училище для сліпих, а також виділено 23 тис. рублів на будівництво Марийського дитячого притулку (зараз - НДІ психології). [1],[2]

Підприємці-поміщики Терещенки, зайнявши найвищу дворянську сходинку в ієрархічній структурі суспільства, прилучилися й до традиційних занять аристократичних кіл - меценатства та колекціонування творів мистецтва і старожитностей. Спонукувана мистецько-естетичними запитами меценатів та особливою атмосферою художнього життя тодішнього суспільства, така діяльність набула широкого розмаху і суспільного значення, вважалася справою особистої й родинної честі. Найвідомішими колекціонерами були Микола Артемович Терещенко, його син Іван, донька Варвара та зять Богдан Ханенко, брат Федір.

Меценати створили власні картинні галереї та музей, які згодом стали загальним надбанням. Так, основу колекції сучасного Київського музею російського мистецтва склали збірки Федора, Миколи та Івана Терещенків – насамперед кращі зразки мистецтва художників-передвижників останньої чверті ХІХ ст. Особливою гордістю сучасного Києва й України є Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, де експонуються твори західного та східного мистецтва, які сумлінно збиралися його фундаторами протягом чотирьох десятиліть. Богдан Іванович заповів цей музей місту Києву, а Варвара Миколаївна доклала чималих зусиль, щоб зберегти у роки громадянської війни його величезну колекцію від розграбування.

Національний художній музей України (тоді - Київський художньо-промисловий і науковий музей) був споруджений значною мірою завдяки організаційним зусиллям Б.І.Ханенка і фінансовій підтримці інших представників родини Терещенків. Вагому роль відіграли вони і в формуванні археологічної та художньої колекцій цього науково-культурного закладу. [1]

Члени родини Терещенків були одними з перших збирачів українського живопису, у тому числі творів Т.Г.Шевченка, декоративно-ужиткового мистецтва. Також Іван і Олександр Терещенки матеріально й морально допомагали талановитій молоді, особливо вихованцям Київської рисувальної школи.

Терещенки, як люди віруючі, постійно підтримували фінансово православні храми по всій Україні, - зокрема, у Глухові вони побудували  Трьох-Анастасіївську церкву, у Києві – Покровську церкву на Солом’янці, собор св. Миколая в Покровському монастирі. За сприяння цих меценатів було споруджено пам’ятники не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям: Б.Хмельницькому, І.Котляревському, М.Гоголю та ін. [3]

На кошти, які виділяв Микола Артемійович, було побудовано також Троїцький народний будинок (тепер Театр оперети), значні кошти виділено на будівництво і розпис Володимирського собору. Терещенки були одними із інвесторів будівництва в Києві Політехнічного інституту, перерахувавши у фонд будівництва близько 150 тис. рублів. На кошти Миколи Терещенка та його сина Олександра було побудоване приміщення, в якому розмістились два училища - чоловіче та жіноче. Сьогодні ця будівля прикрашає Львівську площу Києва, - це театральний інститут імені Карпенка-Карого. У 1892р. Миколі Терещенку було присвоєно звання почесного громадянина м. Києва, на благо якого він трудився майже 30 років. Зараз одна з київських вулиць перейменована на вулицю ім. Терещенка. [2],[3]

Віддаючи належне цій родині, можна без перебільшення стверджувати, що вони становили міцну, здорову й стабільну економічну силу, були носіями кращих рис торгово-промислового прошарку тодішньої України, а діяльність окремих її представників, особливо Миколи Артемійовича, є вартим уваги прикладом тодішнього українського національного бізнесу епохи становлення ринкової економіки, окремі сторони якого не втратили свого практичного значення і на сучасному етапі утвердження ринкових відносин в економіці вже незалежної України. [5]

Зрештою, родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й освітнього життя України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства.

Із 2002 року підтримує зв’язки з Україною Мішель Терещенко — представник славної сім’ї, який нині повернувся з Франції. Відмовившись від французького громадянства на користь українського, він зазначив, що вважає Україну своєю Батьківщиною, яка "потребує допомоги від усіх її дітей". [4],[6]

Українська громадськість повинна з вдячністю знати імена наших земляків, які щедро діляться своїми фінансовими коштами, сучасних спонсорів розвитку молодих науковців, художників, артистів, людей, що виділяють кошти на відбудову культурних та історико-архітектурних пам’яток, спорудження храмів та інше. Благодійницьку діяльність старшого покоління продовжують в новому тисячолітті сучасні доброчинці і хочеться вірити, що цей потік добра і безкорисливого служіння рідному краю не припиниться й надалі.

Список використаних джерел:

1. Донік О.М.
2. Кальницький М., Факторович М. Терещенки // Пам’ятки України – 1993. – № 1–6. – С. 66–72; Крутенко Н. Ханенки // Там само. – 1996. – № 3–4. – С. 62–72; Раковський Л.Є. Терещенки – представники нової української буржуазії, меценати і винахідники // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини: Наук. зб.: Вип.2. – Чернігів, 1993. – С.60–66; Бакуменко П., Кощій В. Терещенки // Україна. – 1992. – № 24. – С.1–3 та ін.
3. Ткаченко О.В. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні (1861–1917 рр.): Дис. канд. іст. наук. – К., 1998. – 220 с.; її ж. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні кін. ХІХ – поч. ХХ ст. – Переяслав-Хмельницький, 2000. – 209 с.
4. Молода наука [Електронний ресурс] // Українські меценати ХІХ-ХХІ століття. – Режим доступу:
5. Україна. Історія великого народу [Електронний ресурс] // Династія Терещенків. – Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/viznachn-storichn-osobistost/dinast-ya-tereshchenk-v/
6. Українська правда [Електронний ресурс] // Нащадок мецената Терещенка отримав українське громадянство. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/03/21/7062277/?attempt=1