Він долю присвятив народу своєму: до 160-річчя від дня народження Івана Франка

Іван Якович Франко – письменник, поет, публіцист, перекладач, видавець, вчений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906).

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині (нині село Івана Франка Дрогобицького району на Львівщині) у родині заможного коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко. Письменник пізніше казав, що насправді він народився 25 серпня, а 27-го маленького Івана охрестили. Обряд здійснив священик Йосип Левицький, один із перших західноукраїнських поетів, перекладач Гете й Шиллера українською мовою, автор української граматики. Крім Івана, в родині Франків було ще четверо дітей: дочки Тетяна і Юліана (померли в ранньому віці) та сини Захар і Онуфрій.

Іван був єдиною дитиною в сім’ї, яка отримала повну вищу освіту. Протягом 1862 – 1864 рр. він навчається в початковій школі в с. Ясениці- Сільній, у 1864 – 1867 рр. – у школі при Василіанському монастирі в Дрогобичі.

У 1867 – 1875 році він навчається у Дрогобицькій гімназії. Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях, глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Читав дуже багато твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Крім відомих із дитинства Гете та Шіллера, кумирами юнака стали Адам Міцкевич і Тарас Шевченко. Всі поезії останнього Франко знав на пам’ять. Намагався й сам складати віршовані рядки. Писав українською, польською та німецькою.

Збереглося кілька юнацьких віршів та оповідань Франка українською мовою, а також драма «Югурта» польською мовою та німецькою мовою – «Ромул і Рем». Тут Іван Франко почав збирати фольклор, комплектувати власну бібліотеку. Він почав збирати не тільки народні пісні, а й казки, приповідки, образні висловлювання тощо. Тут відкрився ще один талант Івана Франка – він добре співав. Навчаючись у 5-му класі гімназії, І. Франко співав партію першого баса в квартеті під керівництвом К. Бадрівського.

З осені 1875 року І. Франко розпочав навчання у Львівському університеті, записавшись на предмети класичної філології та української мови і літератури філософського факультету, оскільки художня література була найголовнішим захопленням ще в гімназії. Відчуваючи, що слово, мова є великою силою, він хотів глибше опанувати їх, проникнути в секрети словесної творчості.

Іван Франко брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства «Академический кружок», був його бібліотекарем та друкував свої перші твори у виданні «кружка» - журналі «Друг». Серед усіх авторів «Друга» він посідав перше місце за кількістю надрукованих творів. У 1876 році І. Франко робить першу спробу підготувати до друку збірку поезії «Баляди і розкази».

12 червня 1877 року Івана Франка вперше заарештували й ув’язнили, звинувативши у причетності до таємного соціалістичного товариства. Унаслідок чого письменник змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878 – 1879 роках, прослухавши загалом 7 семестрів.

Протягом 1890 – 1891 років Іван Франко не раз бував у Чернівцях. Готуючись захищати дисертацію на здобуття докторського ступеня, він мусив офіційно завершити вищу освіту. Позаяк сенат Львівського університету відхилив його прохання, письменник вирішив податися до Чернівецького університету. Тут письменник слухав лекції зі старослов’янської граматики і вступу до слов’янської філології відомого славіста-палеографа професора О. Колужняцького, а також з української фонетики та української літератури ХІХ століття. Як зазначено в «Книзі реєстрації студентів за 1876 – 1906 роки», «Іван Франко закінчив 30 квітня 1891 року VIII семестр філософського факультету».

1 липня 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Ягіча Іван Франко захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянский духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії.

Іван франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Спільно з І. Белеєм видавав журнал «Світ» (1881 – 1882), із гуртком львівського студенства – молодіжний журнал «Товариш» (1888). Також співпрацював виданнями українських народовців: газетою «Діло» (1883 – 1886), журналами «Зоря» (1885 – 1886) та «Правда» (1888), з багатьма польськими та австрійськими часописами.

Франко – видавець був ініціатором, координатором та редактором видавничих серій «Дрібна бібліотека» (1878 – 1880), «Наукова бібліотека» (1887), «Літературно-наукова бібліотека» (1889 – 1897), «Хлопська бібліотека» (1896 – 1899), «Універсальна бібліотека» (1909 – 1912), «Міжнародна бібліотека» (1912 – 1914) та «Всесвітня бібліотека» (1914 – 1917), а також 2-томного видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1908), досі найповнішого зібрання «Писань Осипа Юрія Федьковича» в 4 томах, 6 книгах (1902 – 1918), 10 – томного видання драм В. Шекспіра в перекладі П. Куліша (1899 – 1902), багатьох інших видань Наукового товариства імені Т. Шевченка та Українсько-руської Видавничої Спілки.

Протягом сорока років своєї невтомної творчої праці Іван Франко поповнив культуру свого народу близько 45000 творами найрізноманітніших жанрів, написаних не лише українською, а й російською, польською, німецькою, чеською мовами.

Перу Івана Франка належать понад 100 оповідань, десять повістей та романів надзвичайно широкої тематики. І. Франко написав близько 15-ти драматичних творив, видав талановиті книги для дітей: «Коли ще звірі говорили» (1889), «Лис Микита» (1890) та інші.

Іван Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Золя, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Яна Неруди та багатьох інших.

Українське літературознавство І. Франко збагатив сотнями праць, серед них 5-томне фундаментальне видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів», «З секретів поетичної творчості» та багато інших. Він є автором низки праць з питань мовознавства, фольклористики, політичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.

Твори І. Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценовано. Ім’я Івана Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей.

Іван Франко був великим поетом, прозаїком, драматургом і належав до тих письменників, яких сам порівнював «з деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше й міцніше в свій рідній, національний ґрунт…».