КПІ
ФЛ КПІ
  • Українська

СНОБІЗМ У МОВНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

Процес професійної комунікації нині доволі складний. Перелік професій дуже широкий, а коло виконавців, обов’язків, ролей і обставин постійно зростає. Нам щодня  доводиться обмінюватися інформацією, домовлятися, вирішувати складні завдання тощо. Комунікативна діяльність у межах професійних колективів, а також закладів для підготовки висококваліфікованих спеціалістів має сприяти фаховому зростанню та налагодженню професійної взаємодії. Але не завжди міжлюдські взаємини відбуваються за єдиною формулою, лінійно, відповідно до стандартизованих офіційних взаємин між їх членами. Часом комунікація виходить за межі культури спілкування та етикетних правил поведінки, норм співжиття колективу, набуває протилежного ефекту.

У нашій комунікації з людьми є два полюси: адресант і адресат. Ці полюси зберігаються і в професійній комунікації, де передбачено офіційний статус стосунків. Цей статус визначає соціальні, професійні ролі-полюси: начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега. Він може екстраполюватися і на неофіційне, приватне спілкування друзів, приятелів, знайомих. Деякі слова та поведінка партнерів можуть мати як ознаки пихатості, зарозумілості, зневаги, гніву тощо,  так і викликати відповідну емоційну та вербальну реакцію самозахисту. Дослідник таємниць ефективного спілкування Джеймс Борґ вважає, що здобутий у дитинстві досвід впливає на особливості побудови комунікації в подальшому житті, а стиль мовлення значною мірою визначає те соціальне середовище, у якому формувався чи перебуває комунікант. Ословлені соціальні звички, що мають ознаки порушення комунікації та поведінки, вищості та дискримінації, сьогодні називаємо снобістськими, а їх носіїв – снобами. Якщо переглянути дефініції найвідоміших лексикографічних та довідкових праць, побачимо, що всі вони негативно характеризують снобізм. Здебільшого його визначають як соціальну деформацію поглядів, думок, поведінки, манер, смаків, уподобань людини, вищого суспільства, зневажливого та упередженого їх ставлення до всього іншого, культивування вищої інтелектуальності та вишуканих смаків.

Застрягнути в нетрях поганих звичок у спілкуванні із бізнес-партнерами, керівниками, колегами, клієнтами, підлеглими не так вже й важко. Домінанта соціального статусу чи класу над ціннісними орієнтаціями людини підкреслюється переважно вербально. Слова важливі. Ними зачаровують і висловлюють зневагу. Метафора «магія слів» може спрацьовувати в зворотній бік – для підкреслення вищості інтелекту і походження, кращої освіти і фінансових можливостей, кар’єрного злету і надзвичайного комерційного успіху, карколомного стрибка у вищий світ і незаперечного визнання. Слова формують нашу повсякденну дійсність. І в цій злободенній механічній рутині вони можуть виконувати незвичайну функцію – постають стимулами: викликають реакцію чи відповідь, пробуджують відповідну мовленнєву поведінку, штовхають до вибору певних засобів комунікації. Вміти користуватися  словами – то надзвичайно витончене мистецтво, оволодінню яким навчаються у великих і мудрих майстрів, наполегливо й невтомно відточують техніку, йдучи назустріч перспективам. Сила слова безмежна і незаперечна. Надмірно емоційне чи грубе воно може вразити до глибини серця, лишити пекучий слід на все життя, зіпсувати дружні стосунки чи навіть успішну кар’єру. Але й цілющі властивості слова такі ж потужні, як і будь-які чари. Зміни на краще – найліпше свідчення дії ліків. Вдало дібране слово, спокійний і ненав’язливий тон знеболює, допомагає подолати тривожність, несприятливі життєві обставини і ситуації.

Слово, яке передається від однієї людини до іншої, стає явищем соціальним. Воно об’єднує індивіди у тісні спільноти та пристосовується до їхніх потреб, виконуючи низку важливих функцій. Окрім реалізації певних соціальних запитів, інтересів, слово слугує потужним рефлектором того об’єднання, групи, класу, до якого належить спікер. Марковане слово більш упізнаване, фіксує експресію, емоційні наміри мовця, анонсує його співпричетність із локальним середовищем. Кожна спільнота йде власним шляхом декодування і обробки словесної інформації. Скажімо, слово, адресоване викладачем студентові, керівником колезі, колегою колезі, хоч і покликане опосередковувати соціальні професійні ролі, підвищувати ефективність виконання посадових функцій, сприяти успішній науковій та освітній діяльності, не завжди відповідає статусним і рольовим ситуаціям, правилам корпоративної етики. Важливо, у який спосіб ви висловлюєтеся у цих ситуаціях, яку модель поведінки ретранслюєте: чи то авторитарну, з жорсткими безапеляційними директивами, чи ліберальну, з формальною позицією невтручання та «вільного плавання», чи  демократичну, з колегіальною взаємодією, товариською атмосферою ненав’язливої співпраці. Слова можуть докорінно змінювати комунікативну ситуацію з огляду на те, яку емоційну тональність ви усвідомлено чи неусвідомлено обираєте: статусну, нейтральну, вульгарну, фамільярну, менторську, маніпулятивну, жартівливу тощо. Вони не тільки фіксують експресивність, а й певною мірою маркують соціальні ролі, їх поведінку. Наприклад, зі звинувачувальної тональності, посиленої різкими вигуками, словесною грубістю, зухвалою зверхністю, нав’язливою претензійністю може формуватися мовний портрет поганого керівника.

Часом слово в академічному середовищі відкриває шлях не тільки до знань і наукових істин, а й слугує засобом нав’язування комплексу вищої інтелектуальності, культу унікальності, винятковості, просування стилістично невитриманих смаків та уподобань.  Нерідко неправильно вжите слово чи поставлений розділовий знак (його відсутність) у сфері ділових стосунків провокує реакцію мовного снобізму. Вказувати на порушення мовних норм слід максимально делікатно. Будь-який суб’єктивізм, оціночні судження, некоректні коментарі і виправлення, а також прояви авторитарності, негативної емоційної тональності тощо, є проявами снобізму. Інколи ми постаємо перед питанням: що для нас важливіше – дотриматися мовних норм і виправити помилку чи досягти комунікативної взаємодії? У кожній ситуації пріоритет надається тимпрофесійним діям, які є найважливішими. А також тим крокам, які максимально унеможливлюють, нейтралізують прояви снобізму як особистісної риси, індивідуальної особливості комунікативного стилю, яка безпосередньо впливає на характер спілкування.

Про історію пихатості, зневаги і снобізму радимо почитати в книзі «Історія пихатості. Як, ви не знаєте, хто я?» (Львів; Київ, 2021) Арі Турунена, фінського письменника і дослідника.

Сергій Кривенко