КПІ
ФЛ КПІ
  • Українська

За мудрим законом лебединої зграї

До 100-річчя від дня народження Василя Сидоровича Земляка (Вацика) (1923-1977), українського прозаїка, кіносценариста

Він світлий дотик в серці ніс
Такий відкритий, совісний,
Мов звільнений від снігу ліс
За Ірпенем напровесні
Платон Воронько

Письменник Василь Земляк збагатив українську і світову літературу значним і дорогоцінним набутком. Його твори надруковані величезними тиражами в Україні та у перекладах іншими мовами. Письменник залишив помітний слід на рідній землі.

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) напродився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині.

До 1937 р. Василь навчався у Миколаївській неповносередній школі, а з             8 класу — в Йосипівській середній школі.

У 1940 році  вступив до Харківського авіаційного училища, бо з дитинства мріяв стати льотчиком. Але війна перервала навчання: 18-річний юнак потрапив на фронт. Під час другої світової війни воював у складі партизанського загону.

Друкуватися почав після війни.  Саме в 1945 було видано його перші прозові твори.

Василь Земляк працював у Козятинському райвиконкомі, згодом — керуючим відділку радгоспу в селищі Червоному, а коли перейшов на газетну роботу, то вступив у 1950 році на заочне відділення Житомирського сільськогосподарського інституту, згодом продовжував навчання у Київській сільськогосподарській академії.

З вересня 1951 став відповідальним секретарем обласної газети. У лютому 1957 Земляка було прийнято до Спілки письменників України. У               1958 році призначений головним редактором республіканського видавництва «Молодь».

Був головним редактором Київської кіностудії ім. О. Довженка з 1963 по 1966 рік. Співпрацював з журналом «Новини кіноекрану».

Помер письменник 17 березня 1977 року.

Василь Земляк цікаві факти

Його батьки були звичайними селянами. В їх господарстві була корова, свині, гуси, пасіка. Василь, як старший син, пас худобу, громадив сіно, під час жнив працював за коногона і сніпов’язальника.

Закінчив з відзнакою Миколаївську семирічну школу.

Василь з дитинства захоплювався читанням книг. Читав при світлі каганця «ковтаючи» книги одну за одною. Перечитавши все, що було в шкільній та сільській бібліотеках, він де тільки міг діставав нові видання, знав напам’ять безліч віршів.

У школі під його редагуванням виходила шкільна стіннівка. У старших класах Василь Вацик був місцевою знаменитістю, бо вже тоді писав свої перші вірші, п’єси, оповідання.

З 8 класу Василь Земляк навчався в Йосипівській середній школі. Від дому до школи треба було йти 8 км. Взимку йому знімали кімнату, і лише на вихідні хлопець повертався додому.

Під час війни Василя Земляка було двічі поранено. Вперше куля пробила ногу, але рана виявилася нетяжкою. Друге поранення також пошкодило ногу,  але цього разу куля розтрощила кістку, це надовго прикувало письменника до ліжка. Допомогло йому лікування та кохання партизанської медсестри, а згодом дружини – Ольги Чубар.

Мріяв стати льотчиком. Ще до вступу у авіаційне училище, Василь любив конструювати літаки, виготовляв їх з бамбуку, алюмінію, робив повітряні змії.

Василь Земляк: твори

Василь Сидорович Земляк написав такі твори:

повісті: “Рідна сторона” (1956), “Кам’яний брід” (1957), “Гнівний Стратіон” (1960). “Підполковник Шиманський” (1966)

роман “Лебедина зграя” (1971)  та «Зелені млини» (1976),

трагедія «Президент» (1974—1976),

«Тихоня» та ін.

Основна тема творів Василя Земляка – нелегка доля хлібороба, проблеми відновлення від післявоєнної розрухи радянського села, утвердження любові до рідної землі, Радянської Батьківщини, недавнє військове минуле, партизанська боротьба з німецькими окупантами.

За його сценаріями створено художні фільми: «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма, 1979), а «Дочка Стратіона» (1956) – найвідоміший фільм, що обійшов кіноекрани майже всього світу.

Хочу зауважити, що все створене Василем Земляком як письменником увійшло в українську літературу дорогоцінним набутком. Віримо, що слово його звучатиме в ній віки, бо він жив і писав для народу, а народ безсмертний. Хай і наше слово про Василя Земляка, людину щедрої душі й красивого таланту, вплітається у вінок його шани.                                                    

Матеріал підібрала Світлана БЕРНАЦЬКА

Facebook
YouTube
Twitter
Instagram
Email

Попередня версія сайту

Інкунабула

Інкунабула
Шпаргалка оратора
Мовні цікавинки