Значно поглибив і розвинув уявлення про національну основу української словесності видатний учений, публіцист та громадський діяч Михайло Драгоманов (1841-1895). Він послідовно дотримувався «того світогляду, що не признає на світі нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить тільки переміну ( еволюцію), рух (динаміку)». М. Драгоманов не визнавав ні абсолютних національних характерів, ні абсолютного національного духу, обґрунтовуючи це тим, що зміна історичних умов життя відбивається на національному духові і зумовлює національні відмінності народу. Гердерівсько-геґелівська містика (визначення самого М. Драгоманова) були постійними об’єктами його дошкульної критики. Серед ранніх праць вченого вирізняється стаття «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1873), яка викликала свого часу великий резонанс і бурхливу реакцію у колах української громадськості внаслідок низки полемічних положень. Зокрема, М. Драгоманов стверджував, що українська література повинна бути специфічно побутово-селянською як за темами, так і за способами художнього відображення, оскільки вона поки що не має можливостей розвинутись у повноцінну літературу. Саме у цьому полягає її національна своєрідність на даному етапі історичного поступу. Добре усвідомлюючи обмеженість цих рамок, М. Драгоманов наголошує, що появі самодостатньої української літератури передуватиме «по меншій мірі 15-20 літ» серйозної культурно-освітньої праці. Звернемо увагу на запропоновані строки, які вкрай стислі і засвідчують, на нашу думку, глибоке розуміння М. Драгомановим реального стану письменства та віру у потенційні його можливості. Відома дослідниця спадщини М. Драгоманова О. Куца стверджує, що у статті «Література російська, великоруська, українська і галицька» була вироблена «широка програма перед українською літературою для простого народу, що на той час була надзвичайно актуальна. Але в самому факті створення такої літератури була суперечність. Навіть виступаючи за піднесення суспільного значення української літератури вчений приписував їй роль домової, тобто для простолюду. Подібних суперечностей у статті немало».
Досить цікаві думки щодо національної осібності української літератури М. Драгоманов виклав у листі до І. Франка від 23.11.1883, коли останній звернувся до свого духовного вчителя за порадою щодо задуманої ним концепції історії українського письменства. У відповідь на пропозицію І. Франка М. Драгоманов подає досить детальний «систем, свою програму», у якій яскраво виявлена методологічна концепція вченого. У своєму плані він наголошував на необхідності обов’язково показати оригінальність літератури українського народу, яка, на його думку є «література демократичної нації». Саме демократичний елемент, на думку М. Драгоманова, визначає неповторний характер національної словесності.
Сергій ДЕНИСЮК,
канд. філол. наук, доцент
