190 років з дня народження
22 грудня виповнюється 190 років із дня народження Марка Вовчка (справжнє ім’я та прізвище – Марія Вілінська) письменниці, перекладачки, етнографині.
Українська література сповнена загадкових і нерозкритих митців. Їхні життя і смерть покриті завісою таємниці, а творчість наповнена символами і метафорами. Однією з таких постатей є Марія Вілінська, відома під псевдонімом Марко Вовчок. Марію, яка свого часу була єдиною жінкою-письменницею в Україні, ще за життя супроводжували плітки. Правда і вигадка настільки міцно сплелися у її біографії, що достовірність деяких фактів ставлять під сумнів і до сьогодні.
Марія Вілінська, яка перекладала Жуля Верна та писала романи, спілкувалася з кількома чоловіками одночасно та подорожувала за кордоном без супроводу, нікого не лишала байдужим. До неї не ставилися нейтрально — її любили або ненавиділи: Тарас Шевченко присвячував їй вірші, а Олена Пчілка називала її «проклятою кацапкою».
Марія Вілінська народилася у 1833 році в Орловській губернії у збіднілій дворянській родині та етнічно була росіянкою. Її батьки, Парасковія Вілінська та Олександр Вілінський, були освіченими людьми, часто слухали музику, а в сім’ї розмовляли французькою мовою. Однак безхмарне дитинство Марії закінчилося у 1840 році, коли помер батько.
У шістнадцятирічному віці вона познайомилася з Опанасом Марковичем, який прийшов у губернський салон Мардовіних. Через рік вони одружилися, і чоловік забрав Марію із собою в Україну.
Закоханий у фольклор Опанас передав свою любов до України дружині-росіянці. Марія Вілінська вивчила українську мову, заглибилася у культуру, а в 1857 році написала першу збірку україномовних творів «Народні оповідання». Щоправда, видала її під ім’ям Марко Вовчок, а не Марія Маркович.
Талант Марка Вовчка розвивався стрімко. “Народні оповідання” долучили її до класиків. Це видання принесло й високі очікування: неймовірний успіх означав, що потрібно шукати нової манери, аби задовольнити читачів. Письменниця продемонструвала новий рівень майстерности у психологічному аналізі. Вона передавала таке багатство й розмаїття душевних станів персонажів, якого українська проза тоді ще не знала. Повість “Три долі” стала психологічним шедевром.
У повісті “Інститутка” увиразнилася авторська іронія. Дворянські гнізда різного штибу подавала як більші чи менші ярмарки суєти й марнославства, провінційні сцени, на яких невдатні актриси претензійно грали завчені ролі. Доля панночки-інститутки – ще один варіант сюжету про марноту жіночого патріархального існування.
23 січня 1859 року Марко Вовчок познайомилася з Тарасом Шевченком, який тільки-но повернувся із заслання. Захоплений поет присвятив письменниці вірш “Недавно я поза Уралом…”. Звертався: “Пророче наш, моя ти доне!”, називав виблаганою в Бога “молодою силою” української літератури. А невдовзі ще й зорганізував складчину й від імені громади подарував золотий браслет. Шевченко зі свого драматичного досвіду знав: мистецький талант потребує підтримки й опіки.
Марко Вовчок продовжувала дивувати всіх довкола протягом усього свого життя. Письменниця не знала кордонів у своїй творчості – Марко Вовчок відверто розповідає своїм читачам про долю жінки-кріпачки. Вона порушувала всі норми, особливо ставилась до критики – наприклад, не прийняла редакторські правки П. Куліша. Повість письменниці «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і була перекладена на багато мов. Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи з Парижа”). Сучасники називали її вічно молодою, тому що у письменниці не було сивого волосся.
Після того як лікарі діагностували в неї пухлину мозку, Марія ще встигла вдруге вийти заміж — за дрібного чиновника та приятеля свого сина Михайла Лобача-Жученка, написала чимало творів російською мовою та продовжувала перекладати твори іноземних письменників.
Останні роки свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі, сидячи в саду під грушами та редагуючи журнал «Переклади кращих іноземних письменників». У цій спокійній атмосфері теплого літа Марія відійшла за межу вічності. Як вона й заповідала, її поховали під тими грушами.
“Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова. При всій своїй простоті й популярності вона дуже багата лексиконом і незрівнянно мелодійна. З простою красою і ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до жінок”, – так написав Іван Франко про Марка Вовчка.
Використана література:
1.Доманицький В. З науково-творчої спадщини : Статті, рецензії, огляди, бібліографія : у 2 кн. Черкаси : видавець Чабаненко Ю., 2010. Кн. 2. 410с. https://ube.nlu.org.ua/article/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B0
2. Ткачук М. Наративні моделі українського письменства. Тернопіль : ТНПУ, Медобори, 2007. 464 с.
ст. викладач Лілія СИДОРЕНКО
