Особливості неоромантизму Лесі Українки
Розгортання в українському письменстві на початку ХХ ст. своєрідної неоромантичної стильової манери дає підстави говорити про неї як про явище синтетичне,оскільки воно охоплює елементи різноступеневої стилістики (символізму, натуралізму, неокласицизму, романтизму), тяжіючи до романтичного виду творчості. Саме з раннім українським модернізмом, що на відміну від європейського був явищем не лише естетичним, а й передусім культурно-історичним, пов’язане питання про шляхи й напрями національно-культурного самовизначення. Фактично модернізм спрацював детонатором, підірвавши вичахлий ритм літературного процесу в рамках народницько-реалістичного пізнання суспільства і людини [11, с. 142]; відбувається оновлення українського художнього слова в напрямку, коли нова генерація прагнула «цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу» [7, с. 29] і «протест личности против среды и неизбежно сопровождающие его порывы ins Blau (у блакить. – О.О.) составляют необходимый момент в истории литературы каждого народа; тот момент, по-видимому, только теперь наступил для малороссийской литературы» [ 8, с. 58]. Це і був момент, коли неоромантичний прорив ins Blau нашої літератури намагався поєднати гармонійно реальність, природу та культуру, індивідуальне та соціальне.
Леся Українка своєю творчістю, і насамперед драматургічною, намагалася зобразити українське життя європейськими засобами. У цьому і полягає особливість драматургічних пошуків поетеси.
