Відякіна К., ФАКС, ІІІ курс
ЕВОЛЮЦІЯ УРАЇНСЬКОГО ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ
З бурхливим розвитком глобалізації у світі відбуваються процеси впровадження «чужоземних» традицій. З часом все менше приділяється уваги стародавнім українським обрядам, та, іноді, навіть починається період зневажання суто українських традицій, що передавалися з покоління в покоління на території сучасної України та дійшли до нашого часу. У роботі детально розглядається еволюція весільного обряду на Україні, також спостерігається зміна популярності деяких весільних обрядів протягом існування українців як окремої нації. Це питання розглядали у своїх роботах також: Маєрчик М.С., Марчук З.В., Матушенко В.Б., Савельєва Е.П. та інші.
Українське весілля – одне з найбільш символічних урочистостей української культури. Слово «весілля» походить від назви сонячного свята «въселія», яке відзначалося кожну фазу сонцестояння певними ритуалами. Саме до таких ритуалів належали і весільні обряди. «Грати весілля» означало грати тиждень, тому що це була не просто безглузде святкування, а цілий комплекс ритуалів, якими супроводжувалося створення нової сім’ї і закладалися основи її майбутнього благополуччя.Спочатку значна більшість весіль зазначалася саме в пору весняного та літнього сонцестояння, менше – осіннього та зимового. Тільки після введення християнства весілля стали відзначати переважно восени, коли закінчені всі літні роботи і зібрано врожай. Крім того, весняне сонцестояння майже завжди збігається з великим постом, під час якого подружнє життя строго заборонялася. Таким чином, весілля весняного сонцестояння, які весь час узгоджувалися з циклами природи, поступово перемістилися і були підпорядковані церковному календарю.
Весільні ритуали кожного з регіонів дуже сильно відрізнялися одне від одного. Ці магічно-релігійні ритуали наповнювали весільний обряд соціальним і сакральним змістом. Вони були спрямовані на забезпечення миру та уникнення безладу в своєму «світі», у своїй сім’ї, на духовному та соціальному рівні і впливали на психіку людини так, що вона вірила у своє щасливе майбутнє життя в достатку та добробуту.
У даний час пік весільного сезону припадає на літо. Хоча, раніше влітку ніхто не виходив заміж: ніколи було святкувати, адже було багато роботи і в полі, і на городі. В Україні важко нині бачити те театральне дійство, яке мало місце хоча б два століття тому, але основні моменти обряду українського весілля: сватання, заручини, випічка короваю, дівич-вечір, звивання гілочки, весілля – збереглися і до наших часів.
Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М’ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра.
Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи два… парубок до дівчиного батька й матері носив старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку".
Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили.
Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки) — заключний етап сватання, обрядове закріплення згоди на шлюб. Водночас це перший передвесільний обряд, що набував законної чинності.
На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев’язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев’язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах цей ритуал здійснювала мати дівчини: вона обсипала молодих пшеницею та білою вовною і подавала їм мед, котрий символізував єдність молодих та їхніх родичів.
Після усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.
На ознаку того, що дівчина й хлопець засватані, вони отримували певні атрибути: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку (на Буковині — траву). В західних районах більш поширеними були вінки, їх плели у так звані барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала у ньому. Існувало повір’я: якщо вінок пропаде — не буде щастя у подружньому житті.
В українських весільних обрядах довгий час переважали народні традиції. Деякі з них настільки стародавні, що навіть зараз їм важко знайти пояснення. З давніх-давен вважалося, що духовно і фізично здорова, матеріально забезпечена родина, як правило виховує духовно розвиненого, фізично і психічно здорового нащадка. Така сім’я – це гарант духовно розвиненого, здорового, матеріально забезпеченого суспільства. Саме тому подружню пару вибирали з цілої низки добре організованих інститутів враховуючи генетичні та психологічні знання.
Наразі в більшості випадків сучасне весілля являє собою ресторанне святкування та кортеж, що відвозить молодят та гостей із РАГСу до ресторану. У свою чергу на весілля впливають зокрема сформованих звичаїв так і передові досягнення технічного прогресу. На українську самобутність впливають також і західні традиції. На сьогоднішній день молодята воліють ще обвінчатися, але десять років тому найголовнішим обрядом напередодні весілля було сватання. Утім, сватання досі мирно уживається з заручинами, перетворившись на обряд для батьків нареченого і нареченої. Весільна мода на романтичні подорожі теж прийшла з Заходу, так само, як і виїзні церемонії.
Треба також відзначити, що важливу частину сучасного українського весілля складають обрядові дії, які пропонуються до тематики та до головної ідеї конкретного весільного дійства. Тому, організатори весіль виділяють деяку конкретизацію весільного сценарію (VIP-весілля, фольклорні весілля, тематичні сценарії, театралізовані весілля і т.д.).
Останнім часом у деяких регіонах спостерігається постійно зростаючий попит на вишукані українські обряди. У глобальній мережі, у засобах масової інформації, у соціальних мережах та весільних порталах викладена маса інформації про те, як можна організувати українське весілля. Багато молодих людей із задоволенням використовують звичаї предків у сучасному весіллі, що надають святкуванню особливий колорит та оригінальність.
Взаємодія інноваційного і традиційного у весільних традиціях України, презентує етнонаціональну культуру на загальносвітовому рівні, інтеграцію та еволюцію, яке привносить кожного разу нові елементи, змісти, символи етнонаціональної культури. Спроба розглянути основні аспекти організації і проведення сучасних весільних свят, визначити типологічні особливості цього явища, в той же час надає можливість узагальнити досвід розвитку весільної індустрії, зробити прогностичні висновки щодо перспектив використання фольклорних традицій і драматургічної спадщини минулих років у майбутньому розвитку сучасної історії.
