на тему:« Мовностилістичні особливості наукової мови»
Дата, місце: 11.03.2015 р., НТУУ «КПІ».
Час проведення: 14:15 – 16:00.
Керівники гуртка: Тільняк Н.В., Сидоренко Л.М. викладачі кафедри української мови, літератури та культури.
Тема заняття: наукове мовлення як предмет вивчення стилістики й культури мовлення, мовностилістичні особливості наукових текстів.
Мета: з’ясувати зміст і структуру поняття „культура наукового мовлення”, визначити особливості реалізації норм сучасної української літературної мови саме у науковому стилі, акцентувати увагу на найбільш типових помилках логічного і мовленнєвого характеру, що трапляються у наукових текстах, та окреслити шляхи і способи їх подолання.
Невід’ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людиниєвисока культура мовлення, тобто вміння активно використовуватисучасну українську літературну мову як засіб спілкування, з притаманними їй нормами, з усіма багатими можливостями мовностильового розшарування. Саме добре знання мови, володіння її літературним стандартом є запорукою ефективності будь-якої фахової комунікації, у тому числі наукової. Науковий стиль, репрезентований у різнопланових жанрових формах, як-то: реферат, тези, стаття, дисертація, монографія, підручник тощо – вимагає якнайретельнішої лінгвістичної підготовки, знання мовних глибин і вміння їх доречно і доцільно застосовувати. Адже потужний розвиток науки в епохувисокотехнологічногоглобалізованогоінформаційногосуспільствадаєвеликукількістьнауковоїпродукції, у тому числі текстової. Мова, виступаючи чи не найголовнішим засобом передачі інформації, потребує до себе належного, відповідального ставлення. Тому актуальність проблеми культури наукового мовлення у різних вимірах: формально- композиційному, функціонально-смисловому, мовному – не викликає сумнівів.
В «Енциклопедії української мови» поняття «культура мови» трактується як «рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування».
Ми вважаємо, що дефініцію поняття «культура наукового мовлення»варто доповнити двома параметрами:
а) уточненням обставин мовлення: наукова інформація, що доноситься до різних верств суспільства;
б) зазначенням сфери використання наукового стилю: науково-технічна література, освіта.
Мовностилістичний аналіз наукових дослідженьзасвідчує невисокий рівень мовноїкультури, простежується брак знань у майбутніх інженерів: у вживанні таких слів та словосполук, зокрема:
– виключення замість виняток;
– вияснити замість з’ясувати;
– співпадати замість збігатися;
– по крайній мірі замість принаймні, щонайменше;
– безчисленний замість незліченний;
– у зв’язку з замість з огляду на це;
–у науковій роботі зустрічаються терміни замість у науковій роботі трапляються, простежуються (є) терміни;
– вірна відповідь замість правильна відповідь;
–задавати/задати питання замість питати,запитувати, запитати, ставити, поставити питання (запитання);
– приймати/прийняти міри замість вживати/вжити заходів;
– приймати/прийняти участь у конференції замість брати/взяти участь);
– конфлікта замість конфлікту;
– з розвитком інтелекта замість інтелекту;
– акту обстеження спортсменів замість акта у значенні документа;
– фахового терміну замість терміна;
– терміна проведення експеримента замість терміну проведення експеримент;
– більш точнішого показника замість точнішого показника;
– менш раціональніший метод дослідження замість меншраціональний метод дослідження;
–самі цікаві результати наукового дослідження замість найцікавіші (найвагоміші,найважливіші) результати наукового дослідження та ін..
Наукова комунікація формується у результаті взаємодії адресанта й адресата мовлення. Якщо сторона – автор цього процессу несе відповідальність за мовленнєве оформлення створенного наукового тексту, а сторона – реципієнт має належний рівень лінгвістичних знань для критичного поцінування пропонованого матеріалу, тоді на стику продуктивної взаємодії виникає культура наукового мовлення. Кожен, хто береться за створення наукового тексту будь-якого жанру, має бути в душі бодай на часточку «філологом», пам’ятаючи про грецьку етимологію слова: philéō – люблю, logos – слово.
