Одним із завдань промовця, котрий виступає перед аудиторією, є заохочення до дії. Для цього варто скористатися різними риторичними фігурами. Звісно, вибір риторичних фігур залежить і від змісту та різновиду промови, і від аудиторії, до якої звертається промовець, і від мети, якої хоче досягти промовець. У художній літературі письменники часто користуються розмаїттям риторичних фігур як засобами художнього зображення переважно для підсилення, увиразнення висловленого. В ораторському мистецтві послуговуються не усіма риторичними фігурами.
Риторичні фігури – антитеза, градація, повторення, риторичні запитання, звернення, порівняння – мають ще й свої різновиди. Приміром, повторення (одних і тих же слів чи словосполучень) поділяють на такі види: асонанс, алітерація, анафора, епіфора, рефрен, кільце. Ми ж розглянемо ті риторичні фігури, які є найбільш популярними саме в ораторському мистецтві.
Щоб наголосити на важливості певної ідеї чи дії, найчастіше використовують такий вид повторення, як анафору (єдинопочаток), коли декілька речень у тексті розпочинають одним і тим самим словом або виразом. Як приклад можна згадати промову Мартіна Лютера Кінга-молодшого «У мене є мрія»:
Я говорю вам сьогодні, друзі мої, що, незважаючи на труднощі і розчарування, у мене є мрія. Це мрія, що глибоко укоренилася в американській мрії.
У мене є мрія, що настане день, коли наша нація повстане і доживе до істинного змісту свого девізу: «Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди створені рівними».
У мене є мрія, що на червоних пагорбах Джорджії настане день, коли сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти разом за столом братерства…
У мене є мрія сьогодні.
Звісно, кількість повторів залежить від змісту та мети промови. Якщо потрібно змотивувати для чогось аудиторію, то можна збільшити кількість повторень. Якщо це класичний виступ на конференції, варто обмежитися подвійним чи потрійним повторенням.
Слід зазначити, що одним із видів повторення є тавтологія. Однак, часто доречна як виражальний засіб у художній літературі, тавтологія може бути невдалою у публічних виступах. У наукових та ділових текстах певною мірою тавтологія може бути виправдана, бо часто вона пов’язана з використанням термінів.
Нерідко промовці використовують і такий різновид повторень як епіфора (єдинозавершення), коли речення завершується одними й тими словами. Таким чином епіфора підкреслює, що існує лише один варіант розвитку подій. Наприклад:
Ви мрієте змінити роботу – дійте!
Ви мрієте розвивати свої здібності і займатися улюбленою справою – дійте!
Ви хочете змінити цей світ на краще – дійте!
Найпоширенішийзасіб промовців – риторичні запитання – це риторична фігура у формі запитання, яке не передбачає відповіді й спрямоване на ствердження чи заперечення якоїсь думки, привернення уваги аудиторії. Риторичні запитання ставлять, коли відповідь очевидна і міститься уже в самому запитанні або ж коли відповіді немає чи її ніхто не знає. Оратору потрібно тільки активізувати слухачів. Такі запитання підкреслюють незвичайність ситуації, її трагізм або комізм.
Наприклад: Чи можемо ми віддати ворогові частину нашої країни? Чи зможемо ми поступитися Запоріжжям, Харковом, Одесою?
Доволі часто промовці використовують парцеляцію (поділ речення). Цей прийом полягає в тому, щоб інтонаційно розділити довге речення на кілька коротких. Яскравим прикладом є відомий крилатий вислів: «Прийшов. Побачив. Переміг». У публічних виступах парцеляцію використовують для створення ефекту невимушеності, природності та спонтанності спілкування. Парцельовані конструкції отримують комунікативну самостійність, «випадають» із загального ритму і цим привертають більше уваги аудиторії.
