Проблема національної самобутності української словесності, її місця і ролі серед інших галузей духовно-практичної діяльності як українського, так і інших народів світу віддавна знаходилися у центрі уваги дослідників-українознавців. Значних зусиль у справі обґрунтування самобутності української словесності доклав видатний український письменник, учений, перекладач П.О.Куліш (1819-1897). Цих питань він торкається у своїх численних літературознавчих студіях та у двотомному фольклорно-етнографічному збірнику «Записки о Южной Руси» (1856-1857). Він вважав українську словесність «новим словом між народами, котре на те й явилось, щоб якось інакше, не по-давньому, людський розум повернути». П. Куліш підкреслював, що національна словесність має лише їй притаманні риси, виразно специфічну характерологію. Обумовлюється вона народним духом. Поняття народного духу посідає центральне місце у культурологічній та літературознавчій концепціях дослідника. Народний дух інтегрує у собі вищі духовні цінності нації і визначає світосприйняття, емоційно-чуттєву, психічну сферу народу, природу і характер його духовного слова. П. Куліш наголошує на вирішальному значенні для діяльності митця цієї духовної субстанції: «Єсть непорушний закон правди в душі всякого поета; не здолає поет самохіть піднятись вгору душею: підіймає його дух рідного плем’я, а не буде рідне плем’я оправданієм його лиць художественних, не припадуть вони й до душі мирові». Відповідність народному духові є основною умовою гармонійного і органічного розвитку літератури. За справедливим визначенням сучасного українського літературознавця Р. Гром᾽яка, «у його [П. Куліша] рецензіях, оглядах, передмовах, теоретичних статтях варіюється кілька принципових ідей: народ – носій національного духу і мови; талант письменника – вроджений, але плекається працею над собою, тоді він виражає національний дух; національно своєрідна поезія невіддільна від рідної мови, тому не передається адекватно і вичерпно засобами іншої мови; художній твір знаходить відгомін у душі читача, тому він має бути гармонійний і економний засобами без зайвої деталізації».
Канд. філол. наук, доцент
ДЕНИСЮК С.П.
