Дедалі очевидніше стає той факт, що не сама сума знань, а синтез знань, умінь і професійних навичок є головним показником усебічно підготовленого фахівця, обізнаного з найважливішими законами документознавства, який знає основи ділового спілкування в усній і писемній формах у типових ситуаціях, уміє вести ділові переговори, комерційну кореспонденцію, укладати договори, контракти та угоди, планувати поїздки. В умовах розвитку української державності, практичної реалізації європейського вибору України та широкого залучення інформаційних технологій до навчального процесу зростає потреба в отриманні й оновленні базових знань з ділової української мови, необхідних студентам для майбутньої роботи, можливої участі в державному управлінні [1].
Основу викладання «Українська мова за професійним спрямуванням» становлять такі дидактичні принципи, як науковість, системність, доступність, свідомість, логічність тощо [3]. Викладачам-філологам ВНЗ необхідно постійно вдосконалювати методику викладання, тобто власну педагогічну діяльність для того, щоб студенти (особливо нефілологічних спеціальностей) мали можливість покращувати знання з української мови та сприймати дисципліну «Українська мова за професійним спрямуванням» в якості справжнього помічника.
Загальновідомо, що предметом і метою дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» є не лише поглиблення теоретичних знань різних рівнів української мови, оскільки вони здобувалися в загальноосвітній школі, а й оволодіння навичками мовленнєвої діяльності. Тому викладачі-практики для ефективної організації навчального процесу на заняттях першочергово мають застосовувати комунікативний підхід з метою професійної підготовки майбутніх фахівців, які були б спроможні на високому рівні мовної культури не тільки висловлювати свою думку, а й відстоювати власну ділову позицію щодо будь-яких професійних питань [2].
Використання комунікативного підходу викладачами-філологами в технічних ВНЗ передбачає дотримуватися таких вимог:
- створення позитивно-емоційної атмосфери в аудиторії;
- дотримання принципу рівності та методів [2].
Методики застосування цих методів:
- уникнення критики;
- забезпечення умов, за яких кожен член групи висловлюватиметься вільно;
- формування в студентів навичок слухати співрозмовника та подавати переконливі аргументи;
- підвищення позитивної мотивації студентів до навчання;
- наявність зворотного зв’язку;
- застосування інтерактивних та інформаційно-комунікаційних технологій;
- гнучкість форм організації різних видів роботи: індивідуальна, парна, групова, колективна [2].
Нові методики навчання розглядаються як участь у самопізнанні та самореалізації особистості. Тому провідним принципом у проектуванні педагогічних технологій повинна бути активність самого студента.
Сучасний діловий світ дуже динамічний. Взаємне накладання й зіткнення двох різних функціональних ділових сфер – пострадянської та загальноприйнятої міжнародної – спричиняє невпевненість молодої людини у сучасній діловій інформації. Адже її чекає написання не лише заяви, автобіографії, а й чимало нових, не знаних нею документів.
Ознайомлення з паперами – це передусім ознайомлення із загальними вимогами до мовних засобів офіційно-ділового стилю, а саме: достовірність, об’єктивність змісту, нейтральність тону, стислість, точність, переконливість інформації. Продуктивне закріплення цих вимог можливе лише під час роботи з різними видами особових офіційних документів, що циркулюють у сучасному діловому світі.
Педагоги звертають увагу також на такі аспекти проблеми, як залучення історичного методу для створення нової методики навчання культурі ділового мовлення. Це сприяє глибшому осмисленню історичних подій, що стали матеріалом багатьох документів – довідок, циркулярів, указів, передбачаючи добір лексичних (синонімічних) форм до назв документів (заява – супліка, прошеніє; офіційне повідомлення – промеморій; лист – цидула, цидулка, рескрипт, реляція та ін.); дослідження особливостей мови ділових документів [1].
Труднощі, які виникають під час донесення або сприймання інформації, часто є наслідком вікових, соціальних та інших розбіжностей; комунікант і реципієнт можуть мати різні темпераменти, характери, переконання. Подолати ці розбіжності дає змогу мовний етикет (сукупність стандартних словесних формул, уживаних у стандартних ситуаціях), реалізований через мовну етикетну поведінку. Доцільно дати рекомендації для комуніканта й реципієнта, напр.: не припускатися типових помилок у сприйнятті співрозмовника (неадекватна оцінка співрозмовника, уплив стереотипу тощо). Усе це спростить і поліпшить процес спілкування фахівців у певній галузі і в будь-якій мовній ситуації [3].
Не слід нехтувати також специфікою ВНЗ, у якому викладається курс «Українська мова професійного спрямування». Це слід враховувати, щоб в одних випадках, за наявності збігу мовних явищ, використовувати ці знання й уміння як опорні, в інших – за наявності відмінних явищ, чітко розмежовувати спільні й відмінні факти.
Окремо варто розглядати особливості дистанційного викладання дисципліни та опанування студентами матеріалу курсу. Використання інноваційних технологій навчання у вищій школі – актуальне питання в методиці викладання «Української мови за професійним спрямуванням».
Інтернет може використовуватися не лише як засіб зв’язку та спілкування між студентами, а й як джерело інформації, для набуття практичних навичок та формування необхідних стереотипів правильного слововживання усної та писемної літературної мови [1].
Список використаних джерел
- Кульбабська Ю.В. Проблеми викладання курсу «Українська мова професійного спрямування» у ВНЗ України.
- Панькевич О.О. Методика викладання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»: комунікативний підхід.
- Толочко С.В., Хомич В.І. Інноваційні технології в методиці викладання Української мови за професійним спрямуванням в аграрних вищих навчальних закладах.
