1.Мовна компетенція студентів.
2.Використання систем вправ під час навчання.
3.Фомування усної мовленнєвої компетенції майбутнього фахівця.
4. Формування вмінь писемного мовлення.
Підготувати кваліфікованих фахівців, які володіють державною мовою в усній та писемній формах, — завдання вищого навчального закладу. Курс української мови за професійним спрямуванням у вищих навчальних закладах продовжує формування особистості, розширює мовну компетенцію майбутнього спеціаліста у професійній сфері.
Студенти закріплюють не тільки відомості про лексичні, морфологічні, синтаксичні норми сучасної української літературної мови, терміни й професіоналізми майбутнього фаху, а й опановують навичками професійної комунікації: використовувати фахову українську термінологію, коригувати тексти відповідно до норм літературної мови, розвивати культуру мовлення, застосовувати довідники, інтернет-ресурси, які сприятимуть удосконаленню мовної культури майбутнього фахівця.
Під час використання системи вправ варто керуватися тим, яку роль виконує кожна з них у сприйманні та відтворенні готового матеріалу.
Залежно від цього доцільно вводити у навчання різні вправи: аналітичні (кваліфікаційні, що сприяють осмисленню якоїсь частини тексту, вибіркові); аналітико-мовленнєві (пов’язані з аналізом, абстрагуванням, узагальненням текстового матеріалу) й аналітико-синтетичні (які трансформують та розширюють необхідні елементи наукового тексту або цілі фахові висловлювання).
Організовуючи науково-методичну роботу студентів вищих технічних навчальних закладів, важливо дбати про вдосконалення їхніх найважливіших умінь, що складають основу мовленнєвої компетенції майбутнього фахівця, а саме: · вести діалог, дотримуючись вимог мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (виробничі засідання, ділові зустрічі тощо); створювати усні монологічні висловлювання (виступ із доповіддю, висловлення свого ставлення до обговорюваного питання, вміння дати певні роз’яснення з фаху); адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлення (теми, фактів); використовувати різні прийоми фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлення) залежно від комунікативного завдання (участь у дискусії, передача та використання інформації у власній професійній діяльності); · відтворювати письмові тексти різних стилів мовлення; уміти користуватися різними видами читання українською мовою
Формуванню вмінь письмового мовлення сприяє виконання мовних і
мовленнєвих вправ. Серед мовленнєвих вправ слід відзначити вміння складати план прочитаного або прослуханого; написання тез, що сприяє формуванню вмінь узагальнювати прочитане й створювати з нього стислі, змістовні висновки; написання анотації, реферату. Наукова письмова мова є важливим організуючим фактором: вона мобілізує всі ті знання лексики та граматики, якими вже володіють студенти; привчає їх точності та акуратності викладу своїх думок, що сприяє формуванню правильного наукового письмового мовлення українською мовою. Створення наукового письмового тексту є творчим процесом. Залучаючи студентів до механізму текстотворення, викладач тим самим пробуджує їх творчий потенціал, що полегшує навчальний процес.
Майбутнім фахівцям мова потрібна не тільки як сукупність правил, а як картина світобачення, засіб культурного життя в суспільстві, формування і самовираження особистості кожного. Тому, доцільно викладачам добирати завдання такого характеру: з наведеного тексту укласти словник термінів; · за допомогою термінологічного словника скласти декілька речень фахової тематики; · дати відповіді (усно, українською мовою) на запитання викладача.
Отже, для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти технічного університету повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології, адже мовленнєва специфіка наукового стилю визначається насамперед великою кількістю термінів, які активно обслуговують сферу професійної діяльності.
ст. викладач Лілія СИДОРЕНКО
