Чи замислювалися ви над тим, що деякі слова можуть повідати цілі історії про життя наших пращурів?
Погодьтеся, що таки нерідко ми послуговуємося словом «періщити». Приміром, коли дощ ллє як з відра або почався раптово, кажемо «періщить, уперіщив». Вживають це слово й у значенні «вдарити когось або щось». А прийшло воно з прадавніх часів, коли наші пращури-язичники вірили у Перуна – бога дощу, блискавки і грому. До речі, до наших днів зберігся прокльон негативного змісту «Най тебе Перун вдарить (уперіщить)», тобто «Хай грім чи блискавка вдарить». Можливо, й походження назви полковницької булави «пернач» пов’язане з іменем цього бога.
З тих же часів, а то й ще раніше, збереглося слово «бовван», щоправда, вживаємо ми сьогодні це слово переважно в іншому, переносному, значенні, називаючи так людину, яка у потрібний момент зупиняється замість того, щоб діяти. А в язичників так називали примітивні статуї богів, тобто «бовван» – це кумир, божество. Хоча дехто з науковців стверджує, що у праслов’ян це було звичайне чоловіче ім’я.
Цікаво, що в російській мові «болван» означає і грубо обтесаний обрубок дерева, і людину-неука. А от фігурка, що нагадує сидячого божка, називається «болванчик». Як бачимо, зовсім різні поняття – кумир (бог) і дурень – об’єднало одне слово.
Значення слова «міркувати» знають усі. Та мало кому відомо, що колись воно означало «важити, зважувати» і походило від слова «міра». У Київській Русі була спеціальна медова міра (приблизно 100 кг). А з ХVI ст. в Україні вже була не міра, а конкретна метрологічна одиниця – «мірка». Як мірний еталон її використовували лише у млині (до речі, й досі її можна побачити у деяких селах). Мірки були на різну вагу – від 16 до 25 кг борошна. Саме від такої «мірки» і походять спільнокореневі слова: мірошник, мірошниченко, мірчук, міркувати.
Олена Новак
