Пріоритетним напрямком модернізації освіти є виховання особистості, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, відкритої для сприйняття нового досвіду, здатної на усвідомлений та відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях. Для вирішення цього завдання важливо навчити студента вирішувати мовними засобами ті чи інші комунікативні завдання в різних сферах і ситуаціях спілкування. Комунікативна компетенція передбачає володіння всіма видами засобів комунікації, основами культури усного та писемного мовлення, базовими вміннями і навичками використання комунікативних засобів в різних сферах і ситуаціях спілкування.
Однак в поняття комунікативної компетенції входить оволодіння необхідним набором не тільки мовних та мовленнєвих знань, а й умінь в галузі комунікативного аспекту будь-якої професійної діяльності, а також практичного використання засобів комунікації, що необхідно для формування соціально активної особистості, що орієнтується в сучасному світі.
Сторітеллінг (story – історія; telling – розповідати) – це ефективний метод донесення інформації до аудиторії шляхом розповідання смішних, зворушливих або повчальних історій з реальними або вигаданими персонажами. Він поєднує в собі психологічні, управлінські та інші аспекти і дозволяє не лише ефективно донести інформацію до аудиторії, а й мотивувати її на певні вчинки і отримати максимально високі результати. Тому, цей метод сьогодні активно використовується у різних сферах людського буття. Так, у бізнесі технологія сторітеллінг була визнана найкращою бізнес-ідеєю 2006 року. Незважаючи на те, що це далеко не новий спосіб, вперше широкій аудиторії представив його керівник корпорації з США Armstrong International – Девід Армстронг. Він використовував сторітеллінг для того, щоб покращити показники роботи своєї компанії і швидше навчити новачків. Сутність її проста: «Найкращий спосіб презентувати власну ідею чи себе, передати знання чи мотивувати на діяльність – розповісти історію»[1]. Під час розробки свого методу Девід Армстронг врахував той психологічний фактор, що історії більш виразні, захоплюючі, цікаві і легше асоціюються з особистим досвідом, ніж правила або директиви. Вони краще запам’ятовуються, їм надають більше значення і їх вплив на поведінку людей сильніший. Сьогодні сторітеллінг використовується не лише в бізнесі, а й в інших сферах діяльності людини: маркетингу, коучингу, ораторській майстерності та освіті.
У педагогіці метод сторітеллінгу відомий ще з 90х років ХХ століття. Показовими роботами тут є закордонні праці Egan K. Teaching as storytelling та Rossiter M. Narrative and Stories in Adult Teaching and Learning. В Україні дослідженням методу сторітеллінгу почали займатися нещодавно і на сьогодні цей метод вважається інновацією в освіті. З вітчизняних праць можна знайти статті О.В. Караманова та М.С. Василишиної, К.О. Симоненко, Е.В. Ерднієвої, Н. Гущиної. На сьогодні у педагогіці метод сторітеллінгу використовується в основному для вивчення іноземних мов дітьми дошкільного та шкільного віку і зовсім немає праць, у яких би сторітеллінг застосовувався для навчання студентів. Тому, метою статті є – проаналізувати можливості застосування сторітеллінгу у навчальному процесі вищої школи під час вивчення дисциплін гуманітарного спрямування. Зокрема, опишемо доцільність використання цього методу на заняттях з курсів «Українська мова за професійним спрямуванням» (УМПС) та «Риторика».
Сторітеллінг включає в себе різні напрямки – в ньому тісно переплетені психологія і педагогіка, дидактика та акторська майстерність. Що більший словниковий запас має оратор, то більше впевненості у власних силах; що допитливіший розум, то кращими виходять історії.
Вид історії, що використовується у сторітелінгу залежить, як правило, від того, для якої саме аудиторії вона призначена. Так, наприклад, одній аудиторії більше до вподоби емоційні історії-казки, іншій — детективні історії, третій — повчальні байки тощо. Проте в історії будь-якого виду є кілька ключових принципів, які відрізняють її від простого викладу фактів:
- наявність персонажа;
- наявність інтриги;
- наявність сюжету.
Персонаж в історії має бути якомога ближчим до аудиторії, адже інакше слухачі не будуть співпереживати йому, не зможуть «приміряти» образ цього персонажа на себе. А це якраз одна з основних завдань сторітеллінгу — зробити слухача безпосереднім учасником історії.
Інтрига в історії дозволяє утримати увагу аудиторії, вона змушує послухати всю історію, з нетерпінням чекаючи, чим все скінчиться. Втім, занадто затягнутою інтрига бути не повинна, інакше уваги аудиторії не вистачить, щоб дослухати історію до кінця.
Сюжет в історії потрібен обов’язково. Він зазвичай буває класичним, тобто побудованим у вигляді «ланцюжка» з зав’язки, розвитку, кульмінації і розв’язки.
Історія допомагає інформувати, порівняти, візуалізувати, та деталізувати той матеріал, який Ви хочете подати. Основними складовими успіху сторітеллінгу можна назвати чесність історії, яку ви розповідаєте, її детальність, конкретність. Також історія для сторітеллінгу повинна бути показовою і добре запам’ятовуватися. В іншому випадку історія просто не викличе довіри аудиторії, а отже і враження ніякого не справить.
У вивченні курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» сторітеллінг можна застосувати в низці занять. Наприклад, у темі “Культура української мови” є питання про стандартні етикетні ситуації. У підручнику вони подані у досить незручні для запам’ятовування формі: ” 1) вітання; 2) скарга; 3) звертання, привертання уваги; 4) втішання; 5) знайомство; 6) комплімент; 7) запрошення; 8) несхвалення; 9) прохання, порада, пропозиція; 10) поздоровлення; 11) погодження; 12) подяка; 13) вибачення; 14) прощання; 15) незгода, відмова”[3]. У такій послідовності запам’ятовується від 5 до 7 ситуацій, але якщоподати їх у вигляді історії, то студенти запам’ятовують більше 13 ситуацій. Історію називаємо “Знайомство хлопця і дівчини”. Тема для студентів актуальна, “реальний персонаж”, інтрига закладена вже у самій назві. Отже, з чого починається знайомство хлопця і дівчини? Звичайно ж зі звертання/привертання уваги(після назв ситуацій слід наводити приклади для різних ситуацій, які не впливають за загальний хід “історії”). Після того, як ми привернули увагу можна привітатися, познайомитися і представитися. Далі події у нашій історії розвиваються дуже швидко і ми починаємо робити дівчині компліменти. Потім запрошуємо її в кіно. Як вона вагається, то просимо її просто скласти компанію, бо пропадають квитки/не хочеться сидіти вдома або інші варіанти, які сучасний хлопець точно вигадає. Далі можливі два варіанти розвитку події: перший – дівчина погоджується. Ввічливі люди після згоди завжди дякують (подяка). Потім ми ідемо до найкращого друга, розповідаємо йому як ви щойно познайомилися з дівчиною, запросили її у кіно і хороший друг, як правило, вас привітає (поздоровить). Другий варіант розвитку подій – дівчина вам відмовила (незгода, відмова). Знову ж таки, ввічливі люди тут попросять вибачення і підуть до кращого друга скаржитися. Що зробить хороший друг? Правильно, посміється. Але потім буде Вас втішати, Ви , в свою чергу, будете з ним не погоджуватися (не схвалювати) і говорити, що вам потрібна тільки ця дівчина. І в будь-якому варіанті розвиту подій все закінчиться прощанням.
Як бачимо, такий спосіб подачі допомагає запам’ятати матеріал набагато краще, тому що ця історія реальна і “пережита”. Головна особливість сторітеллінгу в тому, що історії нічого не нав’язують і не пропонують: послухавши «правильну» історію, аудиторія сама зробить потрібний висновок і збереже у пам’яті набагато більше інформації.
Історії, які можна використати у навчальному процесі, поділяємо на:
- Історія, написана оратором. Оратор для розповіді сам вигадує усі ключові елементи історії. Важливо, щоб історія була цікавою та життєвою. Наприклад, наведена історія про знайомство хлопця та дівчини.
2. Історія, написана аудиторією. Такий спосіб побудови розповіді дозволяє оратору використовувати діалог з аудиторією (інтерактив) у своїх цілях. Історію нібито придумує аудиторія, але оратор має контролювати процес, щоб історія вийшла такою, як йому треба. Цей спосіб можна використати лише в тих випадках, коли історія будується за законами логіки і включає послідовність дій. Важливим елементом тут є інтрига, то якої потрібно неодноразово повертатися протягом “написання” історії. Прикладом такої історії може бути розповідь про етапи написання публічного виступу та основоположні розділи класичної риторики (тема «Риторика і мистецтво презентації»). Тут можна запропонувати студентам самим розповісти хід написання та виголошення промови, але у ході їх розповіді додавати назви розділів класичної риторики з поясненням. Наприклад, Уявіть, що Вам треба написати виступ. З чого Ви почнете? З теми. А ще з чого? Зі структури. Цей етап називається інвенція, або винайдення теми, ідеї, розробки структури виступу. Наступний крок? Ми будемо збирати інформацію. Прочитаємо літературу, запитаємо в Google, скидаємо в один документ і будемо міняти місцями знайдений матеріал. Цей етап називається диспозиція, або розташування. Після того як Ви завантажили все в один файл і розташували в певній послідовності що робитимемо далі? Далі ми зробимо так, щоб був однаковий стиль, додамо приклади, історії з життя, гумор. Зробимо вступ і цікаві висновки. Цей етап називається елокуція, або словесне оформлення думки. Що потрібно зробити далі готуючись до виступу? Вивчити його. Підготуватися морально і под. (залежно від аудиторії студенти наводять 3-5 пунктів). Цей етап називається меморія, або запам’ятовування. Після цього ми що робимо? Виступаємо. Крім виступу ми ще відповідаємо на запитання, працюємо з аудиторією. Цей етап називається акція, або публічне виголошення промови. У класичні риториці на цьому закінчується традиційний виступ, а неориторика додає ще один етап. Називається він релаксація. Як ви гадаєте що це? (студентські варіанти будуть різні, але всі зводитимуться до відпочинку). Насправді, етап релаксації пов’язаний не з відпочинком, а з самоаналізом виступу, визначенням слабких та сильних сторін виступу та врахування їх в подальшому. «Розповідаючи» таку історію, студенти, по-перше, активізують свою увагу та уяву, по-друге об’єднуються для спільної мети, по-третє швидше запам’ятовують матеріал.
Метод сторітеллінгу, на наш погляд, сприяє формуванню у студентів орієнтовної основи поведінки в мовних ситуаціях; ознайомленню студентів з варіантами мовних дій, умінь їх комбінувати і знаходити нові рішення. Виробляється впевненість у володінні прийомами, заснованими на особистому досвіді; створюється досвід вираження своєї особистісної позиції в спілкуванні, адекватної самооцінки «продуктів спілкування», вміння презентувати себе.
На заняттях важливо не тільки розповідати історії, а й давати студентам можливість створювати і розповідати історії самим. Для кожної людини важливо навчитися розповідати історії на аудиторію, щоб мати можливість бачити реакцію. У курсі риторики сторітеллінг може використовуватись і як метод навчання, і як метод переконання. Тому, варто ознайомлювати студентів з можливостями використання історій у їхніх виступах.
Дослідження ролі сторітеллінгу показує, що варто заохочувати та поширювати цей метод викладання, тому що він допомагає не тільки запам’ятати матеріал, а й збагатити усне мовлення. У сучасній освітній ситуації такий метод є варіантом неформального навчання і використовується як додатковий до академічного. Основним фактором успішності сторітеллінгу є підібрані і вчасно розказані історії.
