Герасимчук В.А. Метафізика апофатичного дискурсу // Україна–Греція: духовна спільність, наукові контакти, культурні зв’язки: Збірн. наук. праць: – К.: 2014. – С. 40– 44.
Починаючи з другої половини ХХ ст. у гуманітарному знанні (до речі, і в художній практиці і в теорії) почала проявлятися непідробна зацікавленість проблемами онтологічних, метафізичних підстав естетики. На сьогодні чітко розпрозорені два підходи стосовно того, що є предметом класичної естетики (чуттєво сприйняті форми краси, мистецтва тощо): метафізичний (при якому естетичні властивості постають властивостями самого буття та їх вищим проявом, і власне естетичний (при якому естетичні властивості постають результатом оцінної діяльності буття).
Апофатичний дискурс можна розглядати як метафізичну традицію православного християнства, спричинену «невимовністю» і обмеженістю людського пізнання всієї повноти наявності божественної реальності; як раціонально осмислений філософський дискурс, зокрема запитальної філософії, і як метахудожній дискурс культури і її рефлексії – мистецва.
