Нині Україна впевнено стає на ринковий шлях розвитку економіки, а життя суспільства значною мірою орієнтоване на приклад розвинених зарубіжних країн. З огляду на це виникає необхідність називати реалії, що з’являються в процесі історичного розвитку. Найпростіше використовувати лексику, вже існуючу в європейських мовах. Однак на цьому шляху ми можемо зустрітися з низкою проблем, які мають цікаву історію.
Ставлення до запозичень у носіїв української мови неоднозначне: є особи, які відстоюють повну відсутність іншомовних слів, і є мовці, що лояльно ставляться до іноземних слів. При цьому переважає точка зору, що запозичення потрібні лише тоді, коли вони виправдані.
Відомо, що одну з найбільш поширених форм підтримки автохтонної мови, її культивування та вдосконалення називають мовним пуризмом. У вузькому сенсі поняття «пуризм» означало надмірне прагнення зробити недоторканними мовні норми, інакше кажучи – вберегти від чужомовних впливів. Зазвичай це слово вживали з несхвальним відтінком. Більш широко під цим поняттям розуміли діяльність, яка не відповідає сучасному рівню знань про мову і не враховує повною мірою її нагальних потреб. Таким чином, ціннісне підґрунтя мовного пуризму – протиставлення понять «своє» і «чуже». Живильним середовищем для цього явища є високий рівень національної самосвідомості – зростання або сплески залежно від різних соціально-політичних обставин.
