Мазурік О., ІПСА, ІІІ курс
СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР – ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ОДНОЙМЕННОГО РОМАНУ О.ГОНЧАРА
«Все відійшло, зостався лише оцей довершений архітектурний витвір,
оця симфонія пластики… Ох, важко буде встояти собору!.. А нащадки ж
прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що
зруйнували? Чим ваш дух трепетав?»
Олесь Гончар, «Собор»
Троїцький собор – абсолютно унікальна пам’ятка, без якої не обходиться
жодна хрестоматія з історії вітчизняної архітектури. Це єдиний в українському
деревинному зодчестві приклад хрещатого, дев’ятикамерного, дев’ятиглавого
храму. Він був побудований народним майстром Якимом Погребняком, який,
за переказами, для більшої наочності проектного задуму представив
замовникам сплетену з лози модель майбутнього храму (зберігалася до 1812
р., а потім розсипалася). На мідній дошці 1883 р., знайденій під час
реставраційних робіт під підлогою, – гравірування: "Основалсявпервые 1775-го
года".
Найвидатнішому пам’ятнику козацькій вольниці – Троїцькому собору в
Новомосковську виповнилося 230 років. Запорізькі лицарі почали будувати
його ще у 1773 році, за два роки до зруйнування Катериною ІІ їхньої Січі, а
завершили через п’ять літ. Добре знав історію Дмитро Яворницький, образ
якого ввів у свій роман Олесь Гончар. Там докладно змальовано епізод, коли
вчений, ризикуючи життям, вигнав із собору махновців, змусив їх поскидати
перед ним баранячі шапки і прочитав невігласам лекцію. Варто процитувати
слова, які вклав романіст в уста шанувальника:
«Раніше, ще у княжі часи, собори будували на честь перемог, а цей був
збудований козаками на честь прощання зі зброєю, із Січчю. Тоді закладали
його, коли цариця-сука Січ розорила. Полюбовник її Потьомкін, що сам у
козаки втерся, Грицьком Нечесою назвавшись, наукою зради помагав тій
скурвленійвінценосиці. Та ти ж наші шанці підступно забрала, і гармати, і
прапори, і печатку військову, а ми ж – хоч вели нас на сустави рубати! –
натомість собор святий вибудуєм, дух свій у небо пошлем, і він у віках
сіятиме над степами…»
В 1773 році полковник Антон Головатий і старшини Війська Запорізького
на своїй Раді вирішили побудувати трьох престольну церкву: головний престол
– в ім’я Пресвятої Трійці; правий – в ім’я апостолів Петра і Павла; лівий – в
ім’я трьох святителів Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста.
Грамота на споруду нової церкви була видана Київським митрополитом.
Вибравши місце, запорожці купили декілька будинків, зламали їх, розібрали
стару церкву. 2 червня 1775 року, за декілька днів до знищення Запорізької
Січі, закладене місце під Свято-троїцький храм було освячене і почалося його
будівництво.
Для будівництва церкви запорожці запросили майстра з Нових Водолаг
Харківської губернії Якима Погребняка. На Раді він запропонував побудувати
церкву з 9 куполами і намалював її на дошці. Запорожці затвердили проект і
доручили майстрові її будівництво за 2000 рублів, з яких Погребняк сам
пожертвував на будівництво 24 рублі.
Деякі дослідники безпідставно називають Погребняка самоуком, хоч це
був досвідчений архітектор, що чудово знав і класичне, й народне зодчество.
До появи у Новоселиці, як тоді ще називався Новомосковськ, майстер звів не
один дерев’яний храм на рідній Слобожанщині, зокрема, у Мерефі, де
народився кошовий отаман Іван Сірко. Погрібняк запропонував учасникам
ради кілька проектів, але січовикам найбільше припав до душі величний
собор із дев’ятьма верхами, увінчаними банями з хрестами.
Споруджували собор із вікових дубів, якими тоді було багате узбережжя
Самари. Стругані чотиригранні балки скріплювали дубовими тиблями або
нагелями, а не залізними цвяхами. І не тому, що негоже у храмі Спасителя,
розіп’ятого на хресті й прибитого до нього цвяхами, кріпити дерево залізом, а
тому, що воно швидко піддається корозії, а через це конструкції слабнуть.
Виростаючи, собор усе більше вражав усіх грандіозною монументальністю та
вишуканою стрімкістю й легкістю форм. Яким Погрібняк поєднав
конструктивний принцип візантійського зодчества із прийомами рельєфного
виділення вигадливих і пишних об’ємів, як це впродовж віків практикувалося
у нашій народній архітектурі. Цей стиль чомусь називають українським
бароко, хоч зароджувався й розвивався він, коли про європейське бароко ще
нічого не знали, бо його просто не існувало.
Усіляких таємниць і загадок собор таїть у собі чимало. Особливий подив
викликають в усіх дев’ять чотириярусних башт. Вони поставлені по три в
лінію, разом утворюючи трикутник. Середні башти в рядах вищі за бокові, а
головна з них ще вища. Зодчий так урівноважив їх, що вони самі служать
опорою одна одній. Ніяких колон чи підпірок башти не мають. Колись
дніпропетровський вчений, письменник і художник Віталій Старченко писав:
«Гармонійне сходження верхів собору в небесний простір підкреслюється
зваженою динамікою форм кожної ступені верхів, трактованих у стилі
козацького бароко… Це створює безподібний ефект патетичної ритміки, яка
асоціюється із упевненими мажорними ритмами козацького маршу…
Можливо, саме ця асоціація і є головним секретом, таємницею магічного
впливу…»
Не менш хвилюючою таємницею є геніальне моделювання замкненого
простору, що охоплює людину в інтер’єрі храму. Світлі площини стін, які у
стрімкому злеті перетинаються, створюють атмосферу величного спокою та
умиротвореності, божественного відсторонення від мирської марноти…
Зсередини храм здається більшим і вищим, ніж насправді, бо має в інтер’єрі
лише чотири опори. Духовному піднесенню відвідувачів сприяє відкритий аж
до верхівки пірамідальний простір центральної бані, спрямовуючи дух і
молитви парафіян угору, до неба. Містично-загадковим є й те, як Якиму
Погребнякові вдалося при незначній кількості віконних отворів спрямувати
потоки денного світла таким чином, щоби досягнути рівномірного м’якого
освітлення усього собору.
Секрети й загадки Троїцького собору вже здавна бентежать уяву вчених,
архітекторів, митців. У 70-х роках ХІХ століття історик Г.Надхін писав:
«Новомосковський собор – проста теслярська робота, достоїнство її у
незвичайній вишуканості обрисів і в сміливій до дерзновення постановці.
Український зодчий не придав своєму храму ніяких зовнішніх прикрас, та
його величний монументальний дев’яти купольний силует посперечається
красою малюнка з багатьма знаменитими храмами». Це особливо відчувають
майстри пензля, яких приваблює собор як одна з найвизначніших
архітектурних перлин світу.
«Свято-Троїцький собор збудовано в унікальному стилі: це єдиний в
Україні дерев’яний дев’яти купольний собор, збудований без жодного цвяха.
Він відноситься до 100 найкращих дерев’яних споруд світу», – говорить
протоієрей Володимир Цешковський.
До 1880 р. через ветхість собору виникла потреба у заміні його на новий.
1888 року споруду було перекладено, як свідчать документи, «за старим
зразком» за проектом Харманського. Насправді ж собор при цьому було
суттєво змінено. Старе дерево виявилося майже зовсім зогнилим, і
запланована заміна окремих колод в реальності перетворилася на побудову
наново, з нового лісу. При цьому не було збережено первісний нахил всередину,спотворено форму бань та арок прорізів, вертикальне шалювання змінено нагоризонтальне. Після встановлення радянської влади собор було закрито, авідкрили його німці в 1942 році. 1963 року його було знову закрито, а
остаточно відкрито лише в 1988.
Знав справжню ціну художнього витвору наших пращурів і О.Гончар,
який уклав у вуста головного героя такі слова: «У цьому творінні поєдналося
все, гармонійно злилось, і виникла велика, вічна поезія. В отому гроні
соборних бань живе горда, нев’януча душа цього степу. Живе його задума-
мрія, дух народу, його естетичний ідеал… Нас не буде, а дев’ятиглав цей
стоятиме, повинен стояти!.. такий витвір належить не тобі, не мені, точніше,
не тільки нам. І не тільки нації, яка його створила. Він належить всім людям
планети!..».
До цього залишається лише додати, що Організація Об’єднаних
Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) внесла Троїцький собор у
Новомосковську до світових пам’ятників зодчества.
