Розвиток дистанційного навчання відбувається з надзвичайною швидкістю, що зумовлено доступом до Інтернету й розширенням можливостей інформаційно-комунікаційних технологій. Дистанційна форма навчання є передовою поміж інших форм навчання, оскільки вона відповідає потребам фахівців у постійному підвищенні кваліфікації. Окрім можливості отримання якісної освіти дистанційне навчання дасть змогу урізноманітнити навчальний процес, що є стимулом для великої зацікавленості студентів до дисципліни та їхньої мотивації. Гнучкість дистанційного навчання полягає в індивідуальному підході до викладення та опанування навчального матеріалу – залежно від попередньої підготовки, досвіду й здібностей студентів.
За допомогою сучасних інформаційних технологій і комунікаційних систем можна докорінно змінити роль і призначення освіти, суттєво розширити комплекс освітніх послуг і розробити специфічні технології, які характерні для дистанційної освіти. Однак це потребує ретельного дослідження теоретичних основ і практичного досвіду впровадження подібних технологій освіти.
Україна орієнтується на прогресивні ідеї та практики, які були успішно впроваджені в країнах Європи, Північної Америки й Азії в останні роки, щоб модернізувати вищу освіту в країні й упровадити інноваційні технології.
Дистанційне навчання – це нова форма організації освіти, яка використовує сучасні інформаційно-комунікаційні технології, що дають змогу студентам навчатися на відстані без особистого контакту з викладачем. У такому навчанні велика увага приділяється самостійній роботі студентів, а викладачі виступають як організатори, консультанти й тьютори. У зв’язку із цим виникає потреба в нових методах навчання, які відповідали б вимогам такого освітнього процесу.
Дистанційна освіта передбачає активну взаємодію між викладачем і студентом, яка здійснюється через сучасні технології та мультимедію. Вона дає змогу обрати місце, час і темп навчання завдяки широкому доступу до Інтернету, що є важливим чинником розвитку суспільства. Дистанційна освіта не протиставляється очній і заочній формам навчання, а доповнює їх, інтегруючись у ці системи й створюючи мобільне навчальне середовище.
Останнім часом вивчення дисциплін за допомогою мережі «Інтернет» стає дедалі більш популярним додатково до традиційних форм навчання. Це пояснюється технічним розвитком інтернет-технологій, які дають можливість за допомогою дешевих і зручних інструментів реалізувати будь-яку навчальну модель, а також простотою підключення до мережі «Інтернет» і низькою вартістю підключення.
У світі на початку XXI ст. функціонувало понад 1100 закладів дистанційного навчання, і в деяких країнах Європи й Азії до 30% студентів здобували освіту в цих закладах. Прогнозується, що їхня кількість збільшиться до 50%. Дистанційне навчання значно впливає на розвиток навчальних закладів, як свідчить закордонний досвід. Найвпливовіші й найпрестижніші університети світу пропонують цілісне дистанційне або змішане навчання на всіх рівнях освіти, як-от бакалаврський, магістерський і здобувачі PhD. Наприклад, MIT OpenCourseWare (MIT OCW) Массачусетського інституту технологій, edX (спільний проєкт MIT і Гарвардського університету), Стенфорд онлайн тощо. Також з’являються моделі віртуальних університетів, як-от Florida Virtual School (FLVS) (перший віртуальний університет США, заснований 1997 року, який щороку навчає понад 100 тис. студентів) і University of Phoenix (який навчає до 400 тис. студентів на рік) тощо.
У сучасних умовах дистанційне отримання вищої освіти доступне в більшості європейських й американських університетів, а також зростає кількість короткострокових онлайн-курсів у різних галузях. Уже з 2012 року всесвітньо відомі навчальні заклади, як-от Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут, запустили спільний проєкт дистанційного навчання edX, до якого приєдналися понад 50 установ із різних країн світу.
Ефективність дистанційного навчання залежить від того, як надаються навчальні матеріали, здійснюється контроль за виконанням навчальної програми, оскільки забезпечується зручний контакт із викладачем. У дистанційному навчанні акцент зміщується на самостійну роботу студентів, а викладач стає наставником, який організовує самостійне навчання студентів, допомагає розвивати їхні професійні навички й творчий потенціал.
Список використаних джерел
- Використання дистанційних методів навчання в медичній освіті / І. М. Скрипник та ін. Проблеми безперервної медичної освіти та науки. 2020. № 3 (39). С. 29–32. URL: http://repository.pdmu.edu.ua/bitstream/123456789/13709/1/vykorystannya_dystantsiynykh_metodiv_navchannya_v_medychniy_osviti.pdf (дата звернення: 24.04.2023).
- Доценко С. О. Досвід організації дистанційного навчання в Китаї. Педагогічний альманах: збірник наукових праць. 2021. № 47. С. 26–34. DOI: https://doi.org/10.37915/pa.vi47.145 (дата звернення: 24.04.2023).
- Задорожна О. М. Дистанційна освіта в Україні: реалії сьогодення. Освітній дискурс: збірник наукових праць. 2020. № 24(6). С. 56–67. DOI: https://doi.org/10.33930/ed.2019.5007.24(6)-4 (дата звернення: 24.04.2023).
- Зінов’єва І. С., Зембіцька А. Г. Порівняльна характеристика сучасних онлайн-інструментів тестування знань при дистанційному навчанні. Електронне моделювання. 2021. Т. 43, № 3. С. 109–123. DOI: https://doi.org/10.15407/emodel.43.03.109 (дата звернення: 24.04.2023).
