КПІ
ФЛ КПІ
  • Українська

МОВА У ПРОБЛЕМНОМУ КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ

На сьогодні розвиток, становлення,  трансформація мовних процесів у більшості регіонів сучасного світу, долучених через інтернет та інші  засоби до глобального інформаційного ресурсу, закономірно прибирають форм полікультурного наповнення і полікультурного вираження. І це, на наш погляд, чинник, який не надто враховується у нашому суспільстві. Український національно-культурний (білінгвальний, а в деяких проявах і полілінгвальний) простір не вступає у суперечність з монолінгвальним, як це здається. Мова як культура завжди перебуває в процесі діалогу, «на межі» з іншими мовами, і тільки в такому разі при вільному її розвитку забезпечується її повнокровне функціонування, причому не тільки в режимі  взаємозбагачення але і взаємовідштовхування, неприйняття. що засвідчує проблемний культурний контекст. Історичний дискурс проблеми, філогенез та пов’язаний з ним онтогенез людства підтверджує, як відображення та перетворення дійсності формувало мову як систему смислових знаків, близьких для багатьох народів світу, проте своєрідних для певної спільноти. Колективне лежить у підґрунті рідної культури і рідної мови, є проявом специфіки етнічного і національного. Індивідуальне, започатковане в період Ренесансу та Нового часу, потужно активізується останнім часом під впливом полінгвальних і полікультурних процесів. Щедре засвоєння  універсалій та архетипів рідної культури рідною мовою, а  також «омовлення» універсалій і архетипів інших культур рідною, другою та іноземними мовами забезпечує мовця інтелектуальним, духовним контекстом, збагачує його мовленнєвими компетенціями, обумовлює  розкриття та відкриття його нових граней.  Культурний простір мовної особистості характеризується різними проявами, передовсім індивідуальним (мовець, вивчаючи або знаючи певну іноземну мову, водночас долучається і до цієї певної культури),  етнічним (мовець постає  носієм і виразником  культури свого народу, свого етносу: українець – української,  болгарин – болгарської тощо), національним (нація розуміється як цілісний соціально-культурний організм, який враховує присутність усіх національних культур і соціальних субкультур, зокрема феномен білінгвізму, принаймні у комунікаційній сфері в сенсі формування міжетнічної толерантності, полілінгвізму як вираження і засвоєння надбань світової культури тощо). Культурологічний модус мовної особистості, культурний контекст її самореалізації лежить у площині мовленнєвих компетенцій, які творять індивідуальну мовну картину світу, етнічну та національну.  Засвоюючи різні мови, різні культури, при цьому, поза сумнівом, поглиблюючи знання рідної мови і культури, мови і культури народу, з яким з різних причин живеш поруч, мовець стає полікультурною мовною особистістю своєрідним системним  утворенням, який може   відтворювати   культури засвоєних мов, більшою чи меншою мірою, монолінгви – рідну культуру, білінгви –  і рідну і другу культуру. Інші культури багатомовної особистості також у різних формах проявляються на всіх її рівнях – вербально-семантичному, коґнітивному і прагматичному.

            Полілінгвальний дискурс в культурологічному сенсі передбачає семіотичний підхід до його інтерпретації. У мові як знаковій системі кожний означений нею предмет чи  явище  виступає як поняття, як концепт  (узагальнений, абстрактний образ ) і в такий спосіб мова  формує культуру. На думку Ю.Лотмана, культура  надбудовується над мовою. Тому  полілінгвальні характеристики особистості розширюють її культурний контекст, відкривають простір для її  становлення як людини культури. Мовленнєвими підставами тут слугують різні лексеми (поняття, концепти), які семантично відображають національну культуру  (назви реалій,  притаманні тій чи іншій культурі), конотативна лексика (поняття, близькі лексичним значенням, проте відмінним за культурно-образними  асоціаціями) та фонова лексика на  означення предметів та явищ, які мають певне національне забарвлення за різними ознаками – функціонуванням, формою, призначенням предметів. У цьому ряду можна назвати і фразеологізми, які відображають національну самобутність культури, традиційний спосіб  життя народу –  основного носія мови і архетипів традиційної культури.  Архетипи культури закріплюються у мові як певні образні структури,  цілісні фрагменти пам’яті, які відтворюються в усіх паремійних жанрах.

Отже, мова  у проблемному культурному контексті постає  творчою системою, відкритою до діалогу з іншими мовними системами з метою взаємозбачення і формування  власної національно-етнічної специфіки.

проф. Валентина ГЕРАСИМЧУК