Сьогодні, 5 травня, ми згадуємо Юрія Івановича Липу – українського письменника, історика, філософа, громадського діяча.
Юрій Липа народився в Одесі в родині письменника, лікаря і засновника славетного Братства тарасівців. Його батьки були активними учасниками українського літературного і національно-визвольного рухів, що відобразилося на долі хлопця. Після закінчення гімназії він вступив до Одеського університету, з 1919 р. продовжував навчання на юридичному факультеті Кам’янець-Подільського університету. На еміграції Ю. Липа вступає 1922 р. до Познанського університету на медичний факультет, після закінчення якого проходив стажування в Лондонському університеті та вивчав політичні й економічні науки у Варшаві.
Ще 1917 р. юнак долучається до літературного життя як редактор часопису «Вісник Одеси» та пише перші публіцистичні твори, а вже 1919 р. Липа почав видавати вірші. Із середини 20-х до другої половини 30-х рр. ХХ ст. виходять друком збірки його поезій «Світлість», «Суворість», «Вірую». Він також стає автором драматичних поем «Бенкет», «Поєдинок», «Парада в ночі».
Разом з видатним українським письменником Є. Маланюком заснував літературну групу «Танк». Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, боротьба з провінційністю і сльозливою ліричністю – такі принципи обрали для своєї творчості молоді літератори. Як письменник-прозаїк Ю. Липа заявив про себе від сер. 1930-х рр. романом «Козаки в Московії» та 3-ма томами новел «Нотатник». А його літературознавчі досягнення втілилися у збірці есе «Бій за українську літературу».
Початок літературної і громадської діяльності Липи припадає на буремні революційні роки. 1917 р. він вступив добровольцем до Куреня морської піхоти Армії УНР, далі став заступником командира одеської «Січі» та редактором міської щоденної української газети. З 1920 р. Ю. Липа емігрував до Польщі, де продовжував літературну, наукову й громадсько-політичну справу.
У власній професійній діяльності він пішов стежиною свого батька, успішно закінчивши 1929 р. медичний факультет Познанського університету, розвивав напрям гомеопатії і став відомим у фаховому колі завдяки своїм працям «Фітотерапія» та «Ліки під ногами».
Із початком Другої світової війни та нового етапу визвольного руху українців Липа активізує свою участь у ньому. 1940 р. він разом з іншими вченими організовує у Варшаві науково-дослідну установу – Український чорноморський інститут з наміром перемістити його до Одеси після здобуття Україною незалежності. Та військові дії вимагали застосування його фахових здібностей: останні роки життя він присвятив лікуванню місцевих жителів і вояків УПА на Яворівщині (Львівська область). У 1944 р. його було вбито співробітником НКВС.
Багатогранний талант Ю. Липи повною мірою проявився у сфері дослідження української історії й культури. Серед його наукових праць –«Гетьман Іван Мазепа», «Світильник невгасимий», «З історії вільних будівничих (XVII–XVIII ст.)», «Українська доба». А сукупність власних поглядів й ідей щодо місця України у світовому культурному процесі вчений виклав у працях «Призначення України», «Чорноморська доктрина» та «Розподіл Росії» (1938–1941).
Ю. Липа обґрунтував новітню національну ідею, стверджуючи, що призначення України є тільки в ній самій, її доля є в її людях та в їхніх моральних і матеріальних засобах. Сама ж сутність України та її призначення закорінені, на думку дослідника, у геополітичному статусі. Вчений намагався визначити не лише місце України в світовій культурі, але й феномен того, що здатна зробити Україна для світу. У власній «чорноморській», або «понтійській» доктрині Ю. Липа, узагальнивши систему цінностей українців та окресливши завдання, які стоять перед вітчизняною культурою, стверджував, що вона спроможна створити рівний до англосаксонського, римського і германського світ, бо для того є всі передумови. Це була спроба осягнути цілісність всесвітньої історії крізь призму нерозривності людських спільнот та їхньої землі.
За матеріалами інтернет-видань
підготувала Світлана БЕРНАЦЬКА
