Поняття тексту. Конститутивні ознаки тексту. Сприймання та інтерпретація.
Текст (лат. textum – зв’язок, тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується завершеністю, цілісністю, зв’язністю, тобто упорядкованістю змісту, структурною організацією складових частин (складається із заголовка і висловлювань, абзаців), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість.
Цілісність і зв’язність – конструктивні ознаки тексту. Основні детермінанти цілісності та зв’язності тексту. Поняття катафори і анафори.
Зв’язністю, тобто основою структурної організації тексту, є змістовий зв’язок, наступність його частин (висловлювань, абзаців). Щоб забезпечити зв’язність під час побудови тексту, потрібно розставити висловлювання в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку теми повідомлення (тексту). Із змістовою цілісністю тексту пов’язане поняття його завершеності. Текст вважається завершеним, якщо автор логічно, послідовно й аргументовано довів до свідомості читача задумане. Аспекти розгляду теми – це підтеми, які в сукупності складають необхідну кількість інформації з певної теми. Підтеми можуть членуватися на ще менші за змістом частини – субпідтеми, які контекстуально виявляються взаємозалежними / взаємопов’язаними складовими підтеми.
Інформаційна насиченість тексту. Види інформації в тексті. Поняття напруженого й ненапруженого тексту. Напруженість викладу в плані змісту – кількість інформації, яку читач отримує в одиниці форми; напруженість викладу в плані виразу – кількість одиниць форми, що припадають на одиницю інформації. Напруженість лексична й напруженість композиційно-синтаксична. Зняття напруженості. Способи створення структурно напруженого тексту: 1) утворення стрибків у темо-рематичних послідовностях; 2) використання інформативно-компактних висловлювань при збереженні змісту; 3) використання висловлювань із вторинними предикатами; 4) застосування різних видів синтаксичної компресії; 5) перевага імпліцитних видів синтаксичного зв’язку і зниження ролі імпліцитного зв’язку; 6) нульове представлення суб’єкта дії, стану.
Міра прагматичної інформації в тексті. Невідповідність обсягу інформації, закладеного в тексті, та обсягу інформації, сприйнятого читачем. Причини такої невідповідності – об’єктивні й суб’єктивні. Шляхи підвищення інформаційних якостей тексту – інтенсивний та екстенсивний. Інтенсивний спосіб як спосіб згортання інформації; екстенсивний спосіб як спосіб розширення інформації шляхом максимальної деталізації повідомлення. Способи компресії інформації в тексті: семіотичні й комунікативні. Семіотичні способи: а) лексична компресія (наприклад, використання термінів); б) синтаксична компресія (явища еліпсису, неповноти, безсполучниковості); в) синтаксична асиметрія (опущення логічних ланок висловлювання, що є у плані означуваного); г) формування мовленнєвих стереотипів. Комунікативні способи: а) комунікативне згортання інформації; б) застосування повторної номінації.
Форми представлення суб’єкта оповіді в різних семантико-комунікативних типах тексту: особистісна, особистісно-безособова, безособова.
Типи текстів. Текст художній і нехудожній. Текст монологічний і діалогічний. Розмежування авторської та прямої мови. Форми представлення чужої мови: пряма мова, невласне-пряма мова, непряма мова. Репліки діалогу і полілогу. Чуже мовлення в полілогічних репліках. Текст прозовий та поетичний. Мовленнєва організація прозового тексту (мовлення уривчасте). Мовленнєва організація поетичного тексту (мовлення ритмічно організоване). Поняття креолізованого тексту. Тексти офіційні, спеціальні, науково-популярні, публіцистичні, художні, довідкові, інструктивні.
Дискурс. Різновиди дискурсу. Дискурсивний тип мислення як опосередкований попереднім досвідом логічно організований процес мовленнєвого мислення, в якому кожна наступна думка обумовлена попередньою. Дискурсивний та інтуїтивний типи мислення. Дискурс як вербально артикульована форма об’єктивації змісту свідомості, що регулюється домінуючим у певній культурі типом раціональності; фрагмент мови, що віддзеркалює соціальну, епістемологічну та риторичну практики групи. Роль контексту в тлумаченні поняття дискурсу С. Мілс. Концепція Л. Кінліві про дискурс як повний контекстуалізований текст.
Наратологічна парадигма дослідження тексту. Концепція “Іншого” та її трансформація в теорії П. Рікера.
Контент-аналіз в арсеналі методів дослідження тексту. Контент-аналіз як методика частоти появи в тексті певних одиниць змісту – контентів, що дозволяє робити висновки про наміри творця тексту або можливі реакції адресата. Основні умови контент-аналітичного дослідження: об’єктивність, систематичність, наукова строгість, репрезентативність, наявність кількісних характеристик. Специфіка квантифікації аналізованого тексту при контент-аналітичному дослідженні.
Текст і його сприйняття. Тріада «автор — текст — реципієнт». Рецептивна ініціатива та підкорення волі автора тексту як два полюси інтерпретації взаємодії «автор — читач». Погляди О. Потебні на значення творчої ініціативи читача у сприйнятті художнього тексту. Концепція «смерті автора» в роботах Р. Барта. Теорія А. Скафтимова про залежність читача від думки і волі автора. Настанова герменевтичних досліджень на сприйняття стосунків автора й читача як на діалог. Школа рецептивної естетики (Х. Яусс, В. Ізер, М. Науман та ін.) та її погляди на читача як на «адресата» авторської інформації. Поняття імпліцитного читача. Поняття горизонту сподівань.
Валентина ГЕРАСИМЧУК
