10 квітня 1933 року народився Віктор Семенович Близнець – український письменник-прозаїк, автор видатних дитячих творів.
“… Немає більшої насолоди для письменницької душі, як писати книгу для юних. Це немовби свіжий подих вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли тільки-тільки сходить сонце…”
Віктор Близнець
Віктор Семенович Близнець народився в с. Володимирівка на Кіровоградщині в багатодітній селянській родині, де Віктор був четвертою дитиною. Немовлям мало не помер, бо в Україні були часи голодомору.
Саме в рідному селі, за його словами, він “… побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. … Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя”. Найдорожчою людиною був для письменника, за його власними словами – батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати. І був для своїх шістьох дітей “… першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, … це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”.
Змалку Вітько тягнувся до книжки, до знань. Пам’ятає, як його мама, сільська вчителька, фарбувала крохмалем газету і з пам’яті відтворювала сторінку букваря, бо в цілому селі не збереглося жодного. А ввечері ця газета знову фарбувалась, і писалися на ній літери, склади.
Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім уже була школа в сусідній Першотравенці, старшокласником — у Компаніївській середній школі. Вчився Віктор старанно, багато читав і потай пописував вірші. Був дуже здібним та допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.
Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані та талановиті люди – майбутні письменники. Дозвілля проводив або в бібліотеці, або на природі. Після університету у 1957 році працював редактором у редакціях газет, журналів, видавництвах. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “… час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.
Публікуватися він почав з 1959 році, а перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо» вийшла в 1963 році.
Відомий дитячий письменник Всеволод Нестайко так розповідає про своє перше враження від знайомства з В.Близнецем та його оповіданнями. “І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він… сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання. Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. … Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка “Ойойкове гніздо”.
Більшість написаних книжок — для дітей. Віктор Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому.
Найпопулярнішими його творами є повісті «Паруси над степом», «Землянка», «Древляни», «Звук павутинки», «Мовчун», «Женя і Синько», «Як народжувалася стежка», «Золота гора до неба», «Золота павутинка», повість-казка «Земля Світлячків». Спеціально для дітей він переклав з давньоруської сучасною українською мовою літопис «Повість минулих літ».
1968-й рік, коли вийшли друком «Древляни», — це час перелому в бік догматизму у всіх сферах життя, розгортання масштабної боротьби проти національної інтелігенції, проти всіх виявів національної свідомості народу. Сама назва твору свідчила про спробу автора протистояти цій політиці. Персонажі твору, в якому чимало автобіографічного, — предки оповідача, кілька поколінь поліщуків.
Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу. Про нього доречно сказати словами дослідниці його творчості А.Гурбанської – “Чесний і совісний Близнець”. Твори Віктора Близнеця перекладені на чеську, словацьку, англійську, білоруську мови та відзначені літературними преміями ім. О. Копиленка і М. Рильського.
У 1988 році письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а в 2003 році Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця.
На Компаніївщині у селі Першотравневка при загальноосвітній середній школі створено кімнату-музей Віктора Близнеця, де свого часу навчався письменник, і де щороку в день його народження збираються колеги по перу та шанувальники його таланту.
Матеріал підібрала Світлана БЕРНАЦЬКА
