КПІ
ФЛ КПІ
  • Українська

Із забуття – в безсмертя

Богдан Сильвестрович Лепкий

9 листопада виповнилося 150 років від дня народження Б.С.Лепкого, українського письменника, художника, перекладача, літературознавця,  видавця.

Творча спадщина Б. Лепкого становить понад 80 власних книг, у т.ч. цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади,збірки віршів та поеми, також переклади, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірках. Він упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Богдана Лепкого становить до тисячі позицій.

Однак у той же час  він є малознаним для сучасного читача. В радянський період він був серед заборонених авторів, чиї книжки зберігалися лише в спецфондах бібліотек України.

Історичні твори Б. Лепкого – реалістичні і сповнені романтичної любові до рідного краю. Сюжети – захоплюючі, мова легка й колоритна, читаються вони легко, а при цьому наповнюють читача високою духовністю.

За його творами можемо вивчати українську історію, а також, можемо вчитися справжньої любові до рідного краю: «З села» (1898); «Оповідання», «Стрічки» (1901); «Листки падають», «Осінь», «Щаслива людина» (1902); «В глухім куті» (1903); «На чужині», «Начерк історії української літератури» (1904); «По дорозі життя» (1905); «Мазепа» (1908); «З глибини душі» (1909); «Мати», «Кара», «Небіжчик», «Для ідеї», «Кидаю слова»(1911); «З-над моря» (1913); «Мотря», «Буря», «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер» та ін.

Яскраві постаті Мотрі, Чуйкевича, Пилипа Орлика, Андрія Войнаровського можуть служити і для нас чудовими зразками служіння Україні, здатності підпорядкувати свої особисті інтереси й прагнення високій національній ідеї.

Літературознавчі дослідження : «Маркіян Шашкевич», «Про життя великого поета Тараса Шевченка», «Василь Стефаник», дослідження творчості : І. Котляревського, Марка Вовчка, Ю. Федьковича ставлять Б. Лепкого на одне з чільних місць в українському літературознавстві першої половини ХХ століття. На слова поезій Б. Лепкого написали музику до солоспівів і хорових композицій Лев Лепкий (брат письменника), В. Барвінський, М. Гайворонський, В. Балтарович, Н. Ніжанківський, Д. Січинський, Б. Кудрик, О. Бобикевич, Я. Ярославенко, Ф. Колесса, С. Людкевич, А. Рудницький, І. Соневицький, В. Подуфалий, Я. Мазурак та ін.

Для мільйонів українців стало життєвим кредо, яке проголосив Богдан Лепкий : «Жав, не жав, а сіяти треба!». А його вірш «Журавлі» («Видиш (чуєш), брате мій…» 1910 р.) став народною піснею (музика Левка Лепкого). Також успіху набув інший пісенний текст «Час рікою пливе» (музика народна).

З ранніх років Б. Лепкий мріяв стати художником, планував зобразити всю історію України на полотні. І хоча реалізувати свою дитячу мрію не вдалося – професійним художником так і не став, але малювати продовжував усе життя, як і цікавитися мистецтвом. Під час Першої світової війни Б. Лепкий не полишав свого захоплення мистецтвом. У Берліні він часто відвідував музеї та мистецькі галереї, захоплювався різьбою в єгипетському музеї. Знався на теорії мистецтва, тому міг давати мистецькі поради художникам. Так, навіть взяв на себе місію наглядати за виконанням вітражів, запроектованих Петром Холодним для церкви в Мразниці коло Борислава.

Подив і захоплення викликають надзвичайна працьовитість і працездатність Богдана Лепкого та його багатющі доробки в прозі й поезії, в літературознавчих і мистецтвознавчих дослідженнях, в численних перекладах і різножанровій малярській спадщині. У всій своїй багатогранній діяльності Богдан Лепкий насамперед – видатний і вельми плодотворний письменник.

З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив у Кракові, проте ніколи не поривав зв’язків з рідною землею, щорічно приїздив до Львова, відвідував близькі з дитинства місця на Поділлі, не відмежувався від громадського життя Галичини. Підтримував тісні взаємини з українськими діячами культури та літератури, які мешкали на терені Польщі. Його дім став своєрідним центром української еміграції.

Краківський період життя у творчості Богдана Лепкого був дуже плідним. Тогочасна критика високо цінувала його твори, називаючи їх не мистецтвом для мистецтва, а мистецтвом для життя. Велика заслуга письменника належить в популяризації у Польщі української як дожовтневої, так і радянської літератури.

Останній відрізок життя Богдана Лепкого (1930-1939 рр.) тісно пов’язаний з селом Черче, що за п’ять кілометрів від Рогатина на Івано-Франківщині. Сюди щоліта він приїздив лікуватись до місцевого санаторію, який славився своїми цілющими грязями.

Сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея – він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного народу.

Вражає обсяг написаного Богданом Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би понад сімсот сторінок. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається тільки своєму учителеві Івану Франку.

Тексти Б. Лепкого наповнені прозрінням.   У наш час ми стаємо свідками, як відбувається звільнення українського народу зі світу російського впливу і цінностей. Війна  2022-го – це великий чинник самоусвідомлення, який змінює й посилює українську ідентичність.  Вона пробудила в українцях генетичну пам’ять. Експерти кажуть, що сьогодні на території України ожив старовинний героїчний епос, реальність в Україні – це література,  тобто саме життя у всіх його виявах стає мистецтвом.

І кличу: Боже в небесах,

«О краю мій!..

Перед тобою гну коліно

За кров, за муку, за руїну

Верни, верни нам Україну!»

Література:

1. Литвиненко Т. Фольклор в епопеї Богдана Лепкого „Мазепа”/ Нар. творчість та етногр.1999. №4,С.11-14.

2. Качкан В. У вінець пам’яті Богдана Лепкого.  Нар. творчість та етног.1999.№4,С.123.

3. Шумило Н. Богдан Лепкий: на перехресті традиційного й нового Слово і час.-1998.№9.10,С.44-48.

Старший викладач Лілія СИДОРЕНКО