Герасимчук В.А. «Есеїстичний голос» у літературному тексті: особливості звучання // Культура і сучасність. – 2005. – № 2. – С. 71–77.
Есеїзм як універсальна категорія розглядається в площині мультикультурних характеристик, в кореляції з інтертекстуальністю, з різножанровими поєднаннями (часто на межі абсурду), з тотальною іронією (яка доходить до гротеску). Есеїзм у статті постає у двох іпостасях: як родова ознака постмодерністського дискурсу і як родова ознака літературного твору. Окремо акцентується така риса есеїзму, як парадоксальність. Вона проявляється в тому, що в есеїзмі найдивовижнішим чином поєднуються відцентрові модуси (вільного розмірковування , різновекторності ідейних спрямувань тощо) з доцентровими – жагуче прагнення будь-що не пропустити на «відцентрових відрізках» компоненти цілісності.
