Духовність – це одна із найважливіших якостей ушляхетнення суспільного середовища. Ця якість сьогодні запитана з огляду на гострі виклики ХХІ ст., зокрема, щодо установлення миру, відчуття правди, краси в міжособистісних взаєминах і чистої совісті, про що найбільша гуманістка ХХ ст. Мати Тереза з Колкати (раніше з Калькутти) засвідчила: „Світ розпачливо, відчайдушно шукає ніжності та м’якості”[5, с. 52], а філософ-інтелектуал С. Кримський, аналізуючи твори французького письменника й науковця Андре Мальро і спираючись на них, проголосив, що „ХХІ століття або буде століттям духовності, або його зовсім не буде”[2, с. 348]. Традиційні спокій, рівновага, людське тепло, турбота, пошана, емпатія, розуміння, зрештою, беззастережне прийняття особи з усіма недоліками та вадами ніколи не втрачатимуть актуальності в будь-яких формах ділового спілкування, незважаючи на винайдення найсучасніших методів навчання й управління.
Тож мета нашого повідомлення – розкрити важливість гуманістично-духовного аспекту як одного з найнеобхідніших чинників досягнення позитивного результату в навчальній діяльності вищої школи.
Проблемами духовності людини в її різних видах діяльності, зокрема у спілкуванні, як і в інших життєвих виявах, займалися спочатку американські вчені, створивши власну асоціацію гуманістичної психології, у центрі якої поставили настанови, орієнтовані, за твердженням німецького вченого-психолога Філіпа Лерша, „на психологічне розуміння людини як цілісності і становлять кращу традицію старої Європи” [4, с. 109]. Щодо проблем гуманізму, духовності в особистісному житті, а відтак тлумачення таких важливих і пов’язаних із духовним світом понять, як повага, пошана, любов, психологічна стабільність, турбота, то вони розкриті у працях Карла Роджерса, Джеймса Б’юджентала, Віктора Франкла, Філіпа Лерша, ДейвідаЕлкінза та ін. Зрештою, ще в середині ХХ ст. К-Ґ. Юнґ обґрунтував необхідність духовно-аналітичного методу в психології на противагу раціоналістичному фройдівському методу класичного психоаналізу [8, с. 65].
