Михайло Васильович Ломоносов
Теоретик російського красномовства
Всяка велика людина є єдина у своєму роді. В історичному ході вчених у кожного з них своє певне завдання і своє певне місце.
Ломоносов – найвідоміший російський просвітитель, народився в бідній селянській родині взимку 1711. З малих років Михайло допомагав своєму батькові, плаваючи з ним на судах по Білому морю і в Північно-Льодовитий океан. Володіючи природним потягом до знань, Михайло Васильович вже в 14 років навчився грамоті, прочитавши всі доступні йому на той момент книги.
М.Ломоносов – теоретик російського красномовства, великий російський учений-енциклопедист,родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став теоретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красноречию», «Краткого пособия к риторикев честь любителей словесности», «Российской грамматики».
М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію
красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».
Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення,
твердження, заключения. Для успішного впливу на слухачів він
рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слухачів — вік,
стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор
повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої
почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є
чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.
Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й
послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку
російської мови.
«Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він першим
спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкривав, мав
сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є несприятливим
матеріалом для віршування... Він відкрив нам красу й багатство нашої
мови, дав нам відчути гармонію, виявив її чарівність і відсторонив її
грубість... До слави великого поета він приєднує звання вдалого
прозаїка, його похвальна промова Петру Великому— безсмертний твір, який
приносить хвалу й герою, й автору, мужнє,високе красномовство у цій
промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який
завжди стоїть вище того, що він творить».
