Бо сказали брат братові:
“Це моє, а те моє теж”,
І почали князі про мале:
Це велике”’, – мовити
І самі на себе крамолу кувати.
А погані звідусіль приходили
З перемогами на землю Руську
(переклад Володимира Свідзинського)
Цьогоріч має бути 215-та річниця публікації 1800 р. шедевру давньоукраїнської(давньоруської) літератури “С лова о полку Ігоревім”, яке стало яскравою перлиною в короні духовної культури епохи Середньовіччя. А ще – 830-та із часу походу (1185 р.) князя Ігоря на половців. То була подія, яка лягла в основу цього високопоетичного твору. Чи багато народів світу можуть похвалитися такою пам’яткою, ймовірно, кінця ХII – початку ХIII століття? Безперечно, ми знаємо, шануємо високі взірці поетичного слова інших народів, серед яких – “Пісня про Нібелунгів”, “Витязь в тигровій шкірі”, “Пісня про Роланда”, “Пісня про мого Сіда”, іранські та індійські епоси, фінська “Калевала”. Історії відомі також факти створення давніх високоякісних національних міфологічних джерел (фальсифікатів) для утвердження та виховання у молоді гідності та гордості за свій народ. Наше “Слово” визнано ЮНЕСКО одним з вершинних творів давніх літератур, який своїми ідеями миру та гуманізму впливає на формування світової духовної культури. Із часу появи “Слова” до нього була привернута увага багатьох учених та перекладачів світу. Не оминули увагою шедевру давньоруської доби, зокрема, відомі українські письменники Т. Шевченко, І. Франко, П. Мирний, Б. Лепкий, М. Рильський, Д. Павличко. Частковий переклад “Слова” українською здійснив 1833 р. Маркіян Шашкевич. За деякими публікаціями, дослідженню “Слова” присвячено понад 5000 монографій, статей, повідомлень.
Суперечка між українськими і російськими вченими щодо приналежності “Слова” до української культури триває і донині, тому великий подив викликає практичне замовчування хоч і не канонічного,проте ювілейного року публікації “Слова”. Ось уже майже 25 років маємо свою державу, ідеологічні заборони відсутні. То що це – інерційна опала чи національна байдужість і нерозуміння ваги “Слова” у плеканні національної ідентичності й культурної свідомості українців?
Важливим є налагодження системи перекладів самого “Слова” і фундаментальних праць про нього світовими мовами, насамперед англійською, та поширення знань про “Слово” через мистецькі засоби вираження: музичні твори, театральні постановки, літературні конкурси та інші культурно-мистецькі заходи. На жаль, українці не змогли сфокусувати свої зусилля на виданні хоча б одного тому енциклопедії про “Слово” – натомість у Росії їх опубліковано п’ять. Те ж стосується і словників. Білоруські вчені у своєму доробку про “Слово” мають такий енциклопедичний словник. Не менш важливим є забезпечення батотиражного видання “Слова” для масового читача та молодіжної аудиторії.
Варто згадати в цьому контексті ім’я українсько-американського історика, мовознавця, археолога, мислителя, орієнталіста світового масштабу Омеляна Пріцака. Своїм “Проектом Тисячоліття” він започаткував в Українському науковому інституті Гарвардського університету (УНІГУ) з нагоди хрещення України-Руси (988 р). Стотомне видання давньоукраїнської писемної спадщини у трьох серіях:факсиміле і в перекладах українською та англійською мовами. Упродовж майже 50 років О. Пріцак досліджував “Слово”, вивчивши спеціально староісландські й сучасні скандинавські мови. Однією з останніх праць цього подвижника української науки стала монографія “Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім””, яка вийшла у світ у 2008 р. уже по смерті вченого (2006 р). У цій праці він аргументовано доводить, що “Слово” є автентичною пам’яткою давньоукраїнської літератури, а його автор, імовірно, – галицький боярин Володислав Кормильчич.
На тлі загальної пасивності особливу увагу привертають матеріали наукової конференції “Слово о полку Ігоревім: український та європейський контекст”, що відбулася в Ужгороді в останні дні травня цього року.
По суті, “Слово” є міфоепічним твором, піснею-закликом до князів єднатися заради збереження землі Руської. В резолюції конференції відображені нагальні потреби створення Центру наукових досліджень давньої української літератури: “Інституту Слова” у структурі Львівського національного університету ім. Івана Франка; порушення питання перед Міністерством освіти і науки України про створення кафедр з підготовки фахівців давньої української мови та літератури; видання Української енциклопедії “Слова о полку Ігоревім” спільно з Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАНУ.
ст. викладач Мислович Н.М.
