3-4 вересня минуло 30 років з дня смерті Героя України, Лауреата Шевченківської премії Василя Стуса. Далеко від дому,в мордовській зоні загинув за не з’ясованих обставин,може,один з найкращих поетів другої половини ХХ століття. Більша частина його віршів написана в неволі – в тюрмі,таборах і на засланні. ”Міжнародна амністія” визнала його в’язнем совісті. ”З усіх можливих героїзмів в наших умовах існує тільки один героїзм мучеництва,примусовий героїзм жертви, – з сумом визнавав Стус в 1975 році. – Пожиттєвим соромом цієї країни буде те,що нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадянську позицію, а лише за наші бажання мати почуття самоповаги,людської та національної гідності”.
Але, на щастя, поет залишає пам’ять по собі у своїх віршах. Ось один,що був врятований,переданий на Захід і надрукований там ще за його життя.
Терпи,терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух,отож терпи,терпи.
Ніхто тебе в недолі не врятує,
але й не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій – – і стій – допоки скону,
Допоки сонця й світу – стій і стій.
Хай шлях до раю,пекла чи полону –
Тримайся й далі розпачу й надій.
Торуй свій шлях – той,що твоїм назвався,
Той,що обрав тебе,як побратим.
Для нього змалку ти заповідався,
сумним осердям,поглядом сумним.
Старший викладач Мислович Н.М.