На засіданні гуртка обговорювалися питання:
1.Ю.Іздрик – прозаїк, поет, культуролог, один із креаторів „станіславського феномену”. Особливості творчої манери письменника: торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, побудова простору-задля-уяви, тяжіння до ремінісцентної гри з читачем, схильність до візуально-текстового синтезу (атракціойованої наративності), зображення героя-протагоніста, за яким ховається постать автора та ін.
2.Творчість Ю.Іздрика і подальший розвиток постмодернізму в українській літературі, розширення його специфіки („риторичний апокаліпсис”).
3.Роман „Воццек” (1997) Ю.Іздрика – „глибоко постмодерний твір”, один з найпомітніших явищ української прози 90-х років. Неоднозначність сприйняття тексту.
4.Інтертекстуальність і схильність до еклектизму (“палімсестність”, пастишевість) роману (феномен діалогу тексту з текстами та жанрами, що передували йому; пряме і непряме цитування; текст як програмно еклектична конструкція семантично, жанрово-стилістично та аксіологічно розрізнених фрагментів).
5.Специфіка текстової організації роману (текст-ризома, презумпція руйнації традиційних уявлень про структуру як семантично центровану категорію). Потенційна безкінечність, абсолютна нелінійність у творі на противагу лінійному розгортанню процесуальності (заглибленню) та смислу (заглибленню в проблему), що призводить до багатьох реальностей.
6.Зосередження інтересу автора на героєві маргінальному та його існуванні на грані реального й ірреального, психічної нормальності й хвороби, цілості персони та її деперсоналізації; особливість образу головного героя роману (герой-симулякр, як точна копія, оригінал якої ніколи не існував). Проблема ідентичності Воццека. Розщеплення суб’єкта свідомості, множинність його власного “я” в процесі сприйняття реальності.
7.Пародійність як стрижневий елемент роману, його всеохоплюючий іронізм. Багатство мовних жартів та кумедних співставлень. Парадоксальність мови твору („роман з мовою”).
8.Екзистенційність героя. Кохання і самотність Воццека, їх взаємообумовленість. Кохання як занурення в самотність, бачення сенсу кохання в самотності, цінності кохання в самотності; подолання самотності, її гніту в творі. Пошуки сенсу буття та безвиході героєм.
