Він не любив порожніх слів, порожніх сюжетів і порожніх людей. Його лаконічна проза – наче запечена кров. Кожне Стефаникове слово вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжності. Слово «біль» дуже часто трапляється і в його творах, і в його листах. Все життя – не надто довге – 65 років – боліло його серце і за народ, і за рідний край. Його новели належить до вершин письменства і найкращих зразків європейського експресіонізму. Вони перекладені 20 мовами світу.

Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871 — 7 грудня 1936) , село Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик: посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака

Несприятливі історичні умови життя українського народу зумовили появу численної діаспори за межами Батьківщини. Особливо потужною була хвиля вигнанців з України наприкінці Другої світової війни. Серед них було немало письменників, яким вдалося продовжити літературну діяльність за кордоном. Робилися помітні спроби об’єднати розпорошені мистецькі українські сили, серед яких однією з найвідоміших стала діяльність письменницької організації Мистецький Український Рух(МУР).

У 1993 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 травня Всесвітнім днем свободи преси (рішення 48/432 від 20 грудня). Дане рішення стало результатом роботи Генеральної конференції ЮНЕСКО, яка в резолюції 1991 року про «Сприяння забезпеченню свободи преси у світі» визнала, що вільна, плюралістична та незалежна преса є необхідним компонентом будь-якого демократичного суспільства.

У науковому середовищі триває дослідження щодо механізмів впровадження лідерства в суспільстві. Скільки людей – стільки й думок, поглядів, принципів. Всі ми різні… Та як бути керівникові, який має конкретні завдання й плани, і зовсім не має часу й можливості, щоб «розжувати» окремо кожному підлеглому їхню суть?