Письменники діаспори в історії української культури

Несприятливі історичні умови життя українського народу зумовили появу численної діаспори за межами Батьківщини. Особливо потужною була хвиля вигнанців з України наприкінці Другої світової війни. Серед них було немало письменників, яким вдалося продовжити літературну діяльність за кордоном. Робилися помітні спроби об’єднати розпорошені мистецькі українські сили, серед яких однією з найвідоміших стала діяльність письменницької організації Мистецький Український Рух(МУР). Незважаючи на те, що у МУР входило усього близько п’ятдесяти членів та кандидатів, організація розгорнула бурхливу видавничу, наукову та журналістську роботу. Заявлене у програмовій декларації завдання МУРу­­ –мистецькими засобами творити синтетичний образ України та її духовності було реалізовано у низці літературних творів, що вийшли під егідою організації. Серед них слід згадати роман «Тигролови» І. Багряного, повісті «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту» В. Петрова (Домонтовича), роман «Діти Чумацького шляху» Д. Гуменної, повість «Еней і життя інших» Ю. Косача, повість «Старший боярин» Т. Осьмачки, повість «Юність Василя Шеремети» і роман «Ост» У. Самчука, збірки поезій В. Барки, Б.Кравцева, Я. Славутича та багато інших творів, які зараз справедливо вважаються класикою національної літератури. До здобутків літератури МУРу критик Ю. Шевельов відносив поглиблену розробку традиційної для національного письменства теми української людини. «Цю тему висвітлювано в трьох головних тематичних аспектах: в аспекті історичному, аспекті існування, діяння й змін цієї людини в умовах підсовєтського буття і, нарешті, в аспекті її існування і зустрічі з чужим світом у подіях останнього часу–війни та еміграції». Звертаючись до відтворення добре знайомої багатьом письменникам МУРу радянської дійсності, митці свою основну увагу акцентували на розкритті душі української людини, розкриваючи ті трансформації, яких вона зазнає у лещатах тоталітарної системи.

Сергій ДЕНИСЮК