Скромний сіяч добра, краси й науки

До 200-річчя від дня народження великого українського патріота, що самовіддано працював на ниві рідної культури і за життя не був обігрітий промінням заслуженої слави.

8 лютого 1822 року народився Опанас Маркович (Маркевич) – український фольклорист, етнограф, композитор, громадський діяч.

1 вересня 1867 року. Чернігівська земська лікарня. Відділення для «тяжких» хворих. На руках у письменника і видавця, автора «Молитви за Україну» Олександра Кониського помирає від туберкульозу 45-річний Опанас Маркович.

Друзі небіжчика та родина князя С. Голіцина – на той час Чернігівського губернатора – зібрали гроші на похорон (своїх у Марковича, як виявилося, не було).

Поховали на Болдиній горі, неподалік церкви Святого Іллі. По кількох днях «Киевская старина» написала: «Пішла з життя благородна і талановита людина, сіяч добра, краси і науки»…

Опанас Васильович Маркович (Маркевич), народознавець і фольклорист, етнограф і громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського Братства й чоловік Марії Вілінської-Маркович, відомої як Марко Вовчок, народився в с.Кулажинцях (нині Гребінківський район Полтавської області) в багатодітній родині начальника канцелярії військового міністра.

У Кулажинцях минули дитячі роки та юність Опанаса. Був чемним, розважливим, дуже любив слухати, як його мама, Олена Кірстен, грає на фортепіано.

Рано навчився читати й підкорив місцевих селян здатністю гарно розповідати. Записував пісні, почуті в рідному селі, а потім співав їх для гостей разом з мамою.

У 14 років Опанас закінчив Пирятинське 4-класне міське училище. А у 1842 – 2-гу Київську гімназію й вступив до Київського університету св. Володимира. Після закінчення університету (1846) Опанас Маркович залишився в Києві і розпочав активну громадську діяльність, зокрема як член Кирило-Мефодіївського Братства. В 1847 за участь у діяльності Браства був заарештований та засланий до російського міста Орел, де працював у канцелярії військового губернатора. У Орлі він познайомився з майбутньою дружиною Марією Вілінською. Саме прізвище чоловіка – Маркович – лежить в основі її письменницького псевдоніму. За однією з версій, вигадав «Марко Вовчок» Пантелеймон Куліш, поєднавши прізвище чоловіка Марії з її «вовкуватістю» у спілкуванні.

У 1851 Маркович повернувся в Україну. У другій половині січня 1851 Маркович та Вілінська одружилися. Жило подружжя в Чернігові, де Опанас Маркович працював у газеті «Черниговские губернские ведомости». На початку 1852 у Марковича та Вілінської народилася перша дитина, дочка Віра, яка незабаром померла й похована в Чернігові. Згодом родина переїжджає до Києва, де Маркович працював у Київській палаті державного майна. Жили вони на околиці міста – Куренівці. В травні 1853 у родини народився син Богдан. Тоді ж Василь Тарновський, відомий чернігівський поміщик, запросив Марковичів у свій маєток Качанівку зробити статистичний опис своєї колекції старожитностей. Це був найплідніший період у науковій діяльності Марковичів: увесь вільний час вони займалися збиранням фольклору.

Закінчивши роботу в Качанівці, Марковичі переїхали до Немирова, де Опанас Васильович дістав посаду вчителя географії в місцевій гімназії. Окрім педагогічної діяльності, О. Маркович проводив значну культурно-освітню роботу. Саме в Немирові було здійснено постановку опери «Наталка Полтавка», музику до якої написав О. Маркович. У Немирові сім’я дізналася, що в Петербурзі (в 1859) вийшли в світ «Народні оповідання» Марії. У написанні оповідань, вважають біографи, Опанас Васильович відіграв велику роль, як і в письменницькій діяльності Марко Вовчок.

У 1860-1861 Маркович та Вілінська жили у Санкт-Петербурзі. У цей час Маркович брав активну участь у літературному житті тамтешньої української громади, зокрема у виданні українського журналу «Основа».

Повернувшись в Україну, О. Маркович продовжив збирати народні пісні, прислів’я та приказки. Зібрав їх більше 50 тисяч та систематизував цей матеріал у збірник, але сам видати не зміг і передав його Матвію Номису, який у 1864 оприлюднив цей збірник, додавши до нього записи інших авторів. На той час, це було майже повне видання українських пісень, прислів’їв і приказок.

Незадовго до смерті Опанас Маркович та Марія Вілінська де-факто розлучилися. Єдине його передсмертне прохання до Вілінської – привезти сина в Україну, щоб батько побачив його востаннє перед смертю – не було виконано. Помер Опанас Маркович 1 вересня 1867 в Чернігівській лікарні від туберкульозу, похований на кладовищі в Болдиних горах Чернігова.

Журнал «Киевская старина», відгукуючись на смерть Опанаса Марковича, назвав його талановитою та благородною людиною, сіячем добра, краси і науки.

Підготувала Світлана БЕРНАЦЬКА

За матеріалами інтернет-видань