Інтерпретаційний підхід у мовознавстві

Інтерпретаційний підхід у мовознавстві ґрунтується на принципі: значення тексту формуються інтерпретатором, а не містяться в мовній формі.

Інтерпретація – мисленнєвий (когнітивний) процес і водночас результат у з’ясуванні смислу мовленнєвих і/або немовленнєвих дій. Аналіз процесу передбачає аналіз його компонентів: суб’єкта, об’єктів, процедури, цілей, результатів, матеріалу та інструментів інтерпретації. При цьому слід ураховувати такі особливості інтерпретаційного підходу в мовознавстві:

1. Інтерпретації властива триєдність: бути процесом (наділеному об’єктами і результатами), результатом і водночас настановою (презумпцією інтерпретованості об’єкта). Результат буває сприйнятим зовні – як відтворення, переказ, ремінісценція тощо – або виключно внутрішнім – як розуміння.

2. Інтерпретація –цілеспрямована когнітивна діяльність зі зворотним зв’язком з проміжними (локальними) і глобальними цілями інтерпретатора, який не завжди впевнений у цілеспрямованості дій у автора мовлення. Інтерпретація полягає в установленні і/або підтриманні гармонії у світі інтерпретатора, що може виражатися в усвідомленні властивостей контексту мовлення і в переміщенні результатів такого усвідомлення в простір внутрішнього світу інтерпретатора.

3. Об’єкт інтерпретується в рамках системи, коли заздалегідь визначений набір допустимих видів і форм презентації результату. За вираженням, зокрема, відновлюються генеза, соціальні і особистісні мотиви автора.

4. Значення не утворюються самі по собі, а з’являються внаслідок вдалої інтерпретації. Інтерпретація – спроба створити значення, обумовлене певними цілями, для чого використовуються стратегії. Тоді тільки мовне вираження і набуває мовленнєвого значення, яке, актуалізуючись як смисл, доповнює, звужує або навіть докорінно змінює усталений внутрішній світ інтерпретатора. Мовленнєве значення гармонізує висловлювання з попереднім контекстом. Смисл вираження – актуалізоване мовленнєве значення в межах невідкладної ситуації інтерпретування. Сторонній спостерігач не може безпосередньо побачити результати (наприклад, дії у відповідь і текст переказу), а може тільки про них здогадуватися, думаючи, що інтерпретатор здійснив умовиводи і добудував свій внутрішній світ. Вдала інтерпретація заслуговує схвалення тільки тоді, коли сприйнята зовні: аплодисменти отримує той інтерпретатор, який не просто зрозумів, а доніс до інших своє розуміння тексту – музичного, літературного тощо.

Розрізняють:

– мовне значення елементарних, нерозкладних одиниць ментального лексикону, і

– мовленнєве значення, «добуте» в результаті інтерпретації.

5. Опорними пунктами тексту вважають слова, конструкції, думки тощо, на які посилаються при використанні інструментів інтерпретації.

Інструменти бувають трьох видів:

– властивості мовлення (речень чи тексту в їх складових частинах і відношеннях),

– знання про властивості мовлення даною мовою. Розрізняють: локальні знання контексту і ситуації, імплікації тексту (логічний висновок, повнота якого характеризує тип інтерпретації, обраної при досягненні конкретної мети, і яка регулюється вибраною стратегією розв’язання завдання) і глобальні знання конвенцій, правил спілкування (визначають регулярність, одноманітність інтерпретації близьких виражень однією і тією ж людиною) і фактів, що виходять за межі мови і спілкування;

– стратегії інтерпретування, що організовують реальний перебіг інтерпретування і поєднують між собою цілі і засоби інтерпретації; ці інструменти використовують інші інструменти – засоби мовлення, знання, а також інші стратегії, підпорядковані даним.

Як і матеріальні інструменти (приміром ніж, який адаптується до об’єкту, – скажімо, стає гострішим або тупішим), інструменти інтерпретації можуть змінюватися в процесі свого застосування.

6. Кожний крок у процедурі інтерпретації пов'язаний з передбаченням (висуванням і верифікацією гіпотез про смисл виражень і тексту загалом) і характеризується:

– об’єктами очікування (тим, з приводу чого передбачення з’являються);

– основами очікування (більш чи менш вагомими).

До об’єктів очікування відносяться:

– текст, очікуваний після конкретного висловлювання, слова тощо;

– внутрішній світ автора: один (якщо інтерпретатор вважає, що автор щирий) або декілька (залежно від різних намірів, що їх інтерпретатор підозрює у автора);

– внутрішній світ інтерпретатора, такий, як вважає інтерпретатор, яким бачить його автор мовлення, – тобто двічі заломлене уявлення інтерпретатора про власний внутрішній світ.

7. Особистісні аспекти інтерпретації проявляються на рівні міжособистісному: нав’язування автором мовлення тлумачення, вплив зв’язків між різними інтерпретаторами, часто призводить до необ’єктивної інтерпретації, на рівні інтенціональності, намірів: а) автора мовлення, більш чи менш адекватно розпізнаваного; б) самого інтерпретатора, що позначається на глибині і завершеності інтерпретації. Те, як співвідносяться наміри інтерпретатора з його гіпотезами про наміри автора мовлення, залежить від особистості інтерпретатора, на одному полюсі – ті, хто легко приймають всілякі наміри автора мовлення, а на другому – ті, хто сприймають чуже мовлення критично і осторонено.

Взаємодія різних видів інтерпретації формулює розуміння – внутрішньо реалізовану «вдалу інтерпретацію», не обов’язково проявлену зовні, для інших людей. Розуміння – оцінка результату інтерпретації чи її перебігу, втілена по-різному залежно від особистісних характеристик інтерпретатора. Так, тезу Я зрозумів, що ви хочете сказати можна перефразувати так: “Моя інтерпретація вашого тексту збігається з вашою інтерпретацією вашого власного тексту».

За матеріалами наукових досліджень О.О. Селіванової, В.І. Постовалової, Ю.С. Степанова, Н. Хомського, Дж. Каллера та ін.

Валентина ГЕРАСИМЧУК