Вивчення стилістики української мови в культурологічному аспекті

Мова – частина культури кожного народу, віддзеркалення національної самобутності. Культуроносна функція є однією з основних мовних функцій, адже мова акумулює й зберігає ціннісні та моральні ознаки народу, особливості менталітету. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові. Засвоюючи культуру свого народу, ми передаємо духовні цінності від покоління до покоління за допомогою української мови. А коли пропагуємо свою мову у світі, то пропагуємо i власну культуру, збагачуючи культуру світову. Тож цілком логічним є те, що на сьогодні навчальні програми приділяють увагу шляхам розвитку культурологічної компетентності здобувачів освіти, зокрема майбутніх перекладачів. Йдеться про освоєння і усвідомлення базових знань із позиції взаємозв'язку мови і культури, які передбачають: розуміння базових лінгвокультурних одиниць носіїв мови, їхню культурну наповнюваність, їхнє місце у мовній картині світу [5].

Прикметно, що одним із сучасних напрямів українського мовознавства є лінгвокультурологія, що виокремлюється з таких уже розвинених галузей, як етнолінгвістика та соціолінгвістики. І хоча об’єкт та предмет цієї царини знань ще залишається дискусійним, все ж більшість науковців схильні вважати, що ця інтегративна галузь вивчає «вза­ємозв'язок і взаємодію культури та мови в її функціонуванні й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у єдності мовного й культурного зміс­ту за допомогою системних методів з орієнтацією на сучасні пріоритети, суспільні цінності та норми культури». На думку професора Л. Мацько, «об'єктом є взаємо­зв'язки мови і культури, їхня взаємодія, предметом – мовні одиниці, що несуть культурологічну інформацію, культурні цінності у формах національної культури і мови…» [4].

Кредитний модуль «Українська мова і культура. Стилістика сучасної української мови» передбачає вивчення стилістичних явищ з урахуванням культурологічного аспекту. Однією з форм засвоєння матеріалу є виявлення лінгвокультурем в аналізованих різностильових текстах, зокрема тих, що відбивають матеріально-фактологічну частину національного буття (найчастотніша група мовних одиниць); тих, що відбивають ідеальні уявлення народу про людину (зовнішність, характер, менталітет тощо); та мовленнєво-поведінкові, тобто лінгвокультуреми, що вживаються на позначення національно-культурних особливостей мовленнєвої поведінки (за Алімжановою). Професор С. Єрмоленко вважає, що наявність у текстах таких мовно-естетичних знаків національної культури засвідчує їхній зв'язок з фольклором, художніми текстами, з тим культурним дискурсом, у який занурений мовець, автор, читач [3]. Під час роботи студенти орієнтуються на класифікацію дослідниці В. Маслової, яка виділяє такі класи цих одиниць:

· безеквівалентна лексика;

· міфологізовані культурно-мовні одиниці;

· пареміологічний фонд;

· символи культури;

· стійкі образні порівняння;

· лінгвокультуреми зі сфери мовленнєвої поведінки та етикету;

· лінгвокультуреми зі сфери релігії;

· фразеологізми.

І якщо мова – душа народу, то фразеологія – душа мови. Саме на фразеологічному рівні національно-культурні особливості мовної системи виявляються найбільш яскраво і своєрідно. Тож під час опрацювання матеріалів, лексикографічних праць [1] студенти виокремлюють та аналізують масиви фразеологізмів, лексичним компонентом яких виступають назви реалій українського побуту, що за своєю образністю є унікальними, бо в них – світобачення народу, його традиції, побут, культура.

З огляду на те, що джерелами лінгвокультурем можуть бути: 1) народна поетична творчість, що є суттєвою частиною національної культури, важливим джерелом пізнання цивілізації та історії, відбитком суспільної свідомості нації; 2) пам’ятки історії та суспільної думки, а також історичні, філософські, соціологічні, літературознавчі, лінгвістичні та інші розвідки; 3) висловлення видатних діячів науки, мистецтва, у яких відбито найважливіші національні оцінки; 4) літературні твори як вторинні модельовані системи, у яких знайшла художнє відбиття національна особистість; 5) видатні особистості як модель національної особистості (Т. Шевченко, Леся Українка) [2], – у доборі текстів для аналізу орієнтуємося на культуроцентричний їхній зміст. Так, під час вивчення стилістичних особливостей конфесійного мовлення доречним буде опрацювання тексту про переклади Біблії українською мовою та про перекладачів Святого Письма: І. Нечуя-Левицького, П. Куліша та Івана Пулюя.

Показовим є також заняття практичне зі стилістичної ономастики (антропоніміки), що має на меті в діахронічному зрізі показати процес творення, становлення і функціонування в мовній картині українського світу унікального антропонімічного явища – імен та прізвищ, які слугують матеріалом до вивчення національної історії та культури. На занятті передбачений докладний аналіз їхніх етимологічних джерел, культурно-історичні обґрунтування та смислові конотації, на прикладах розглядаються імена, окремі лексико-семантичні групи прізвищ та їхні найчастотніші словотвірні моделі. Опрацювання матеріалу доводить, що ці одиниці є особливим лексичним пластом у мовній картині українського світу, більшість з яких досі є органічним словотвором, ментальним смисловим концептом, згустком культури у свідомості людини.

Отже, культурологічний аспект вивчення стилістики сучасної української мови є актуальною проблемою у формуванні свідомого мовця, перекладача, оскільки у сучасному контексті мова має сприйматися як національне явище, що втілює історичну пам'ять народу.

Література:

1. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
2. Загнітко А. Лінгвокультурологія / Загнітко А., Богданова І. – Вінниця, 2017. – 287 с.
3. Єрмоленко C. Мовно-естетичні знаки культури в історії літературної мови. – https://movoznavstvo.org.ua/index.php?option=com_attachments&task=download&id=524
4. Кравець Л. Лінгвокультурологія // Енциклопедія сучасної України: електронна версія – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. -https://esu.com.ua/search_articles.php?id=55509
5. Торосян О.М. Лінгвокультурема як невід’ємна складова викладання іноземної мови // International Journal of Innovative Technologies in Social Science. – 2020. – С.53-56.

Алла НЕЧИПОРЕНКО, доц. КУМЛК ФЛ