Корифей українського театру

13 грудня – 165 років від дня народження Миколи Карповича Садовського (М.К. Тобілевича) (1856-1933), українського актора і режисера одного із засновників українського професійного театру.

Микола Тобілевич народився на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках.

З початком російсько-турецької війни 1877-1878 роках, прямо з училища, пішов на фронт добровольцем. Учасник усіх найбільших битв на Балканах, переправи через Дунай, оборони Шипкинського перевалу, дійшов до самого Константинополя. Нагороджений Георгіївським хрестом, представлений до офіцерського чину, однак не спокусився військовою кар'єрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням – театром.

Грав у трупах Ашкаренка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, а 1888 року організував власну трупу. А з 1898 року – трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (Івана Карпенка-Карого та Панаса Саксаганського), а ще двома роками пізніше до них приєднався ансамбль Марка Кропивницького. Так було створено трупу, що увійшла до історії української сцени як «театр корифеїв».

Вважається, що драматургічна творчість М. Старицького розпочалася ще в молоді літа, коли він написав лібрето, а Лисенко – музику в дусі народних мелодій до драми «Гаркуша», що самі вони й виконували перед родичами та сусідами. «Жінка моя співала Сотничиху, я – Гаркушу, а Микола (Лисенко) всіх інших дійових осіб і хор», – згадував драматург [3, 7]. Старицький і далі писав лібрето для творів Лисенка – «Різдвяна ніч», «Чорноморці», «Утоплена». А Лисенко писав музику до драм Старицького, наприклад, до драми «Осіння ніч».

«Малоросійська трупа» М. Старицького мала 32 актори (16 чоловіків і 16 жінок). Як свідчить дослідник української класичної опери, в трупі був прекрасно підготовлений хор – 30 осіб, оркестр – 61 особа. Театр Старицького на той час був єдиним, де могли бути здійснені постановки українських оперних творів «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка», «Чорноморці», «Утоплена» М. Лисенка.

Микола Карпович Садовський (1856–1933) у 1906 році разом з М.К. Заньковецькою (1854–1934) заснував у Полтаві мандрівну трупу, яка в 1907 році стала першим українським постійним стаціонарним театром у Києві. Український музичний театр своїм розвитком зобов’язаний Садовському. У його театрі ставилися опери М. Лисенка, Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани, П. Масканьї. Садовський написав лібрето для опери «Енеїда» М. Лисенка. «Враження, яке справляла вся творчість театру корифеїв, а особливо Садовського, на широкі маси публіки, не передати словами», – згадує Софія Тобілевич – цілу галерею типів і характерів змалював світові цей великий артист. Де чув хто такий чудовий голос, що передавав найтонші відтінки почуття людського».

Характерною рисою натури М. Садовського була глибока любов до народної творчості, українських дум і пісень, що майже всі їх він знав. «У пам’яті залишились і російські пісні, особливо «Нелюдимо наше море..., голос його, характерний для виконання народної пісні, був повний суто народних інтонацій і викликав глибоку симпатію, глибоко зворушував душу» [8, с. 25].

Після повернення до Києва Садовський заснував Перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906-го року в Полтаві, а потім діяв аж до початку 1919-го в Києві. У січні 1919-го артисти його театру майже повним складом разом із ним переїхали до Кам'янця-Подільського.

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів: у червні 1919-го його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921-го – очолював театр «Просвіти» в Ужгороді; з 1923-го року жив у Празі.

У вересні 1922-го дирекція Харківського театру імені Шевченка прохає уряд УРСР надати дозвіл повернутися Миколі Садовському. Після повернення до УРСР у 1926-му році, Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, 1929-го року знімався у головній ролі в фільмі «Вітер з порогів», залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно у 1956 році.

Помер 7 лютого 1933 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Використана література

1. Архимович Л. Музика в театрі М. Кропивницького і І. Карпенка-Карого. Українська класична опера. К. : Мистецтво, 1957. С. 93-103.
2. Білецький О. Український новий театр (від початку ХІХ - до перших років ХХ ст.). К. : Мистецтво, 1941. 358 с.
3. Гнидь Б. П. Музичні вистави в трупах корифеїв українського театру. Історія вокального мистецтва. К. : Мистецтво, 1997. С. 264-286.
4. Драк А. Українське театрально-декораційне мистецтво. К. : Держ. вид-во образотворч. мистецтва та муз. л-ри, 1961. 64 с.
5. Митці України. Довідник. К. : Укр. енциклопедія, 1992. 842 с.
6. Нариси з історії української музики. Ч. І. К. : Мистецтво, 1964. 309 с.
7. Сокирко Л. М. П. Старицький. К. : Держвидав. образотворчого мистецтва та муз. л-ри. 1960. 170 с.
8. Тобілевич С. Корифеї українського театру. К. : Мистецтво, 1947. 111 c.

Матеріал підібрала Світлана БЕРНАЦЬКА