До 110-річчя від дня народження Івана Антоновича Цюпи (1911-2004)

В Івана Антоновича надзвичайно багатий літературний доробок — книжки оповідань, нарисів і повістей: «Чотири вітри», «Новели рідного краю», «Миргородська криниця» та інші романи «Брати», «Назустріч долі», «Вічний вогонь», «Через терни до зірок», «Краяни», «Мужній вершник», «Дзвони янтарного літа» та інші. В 1995 році вийшла нова книга письменника «В пазурах єжовщини», яку він, репресований та реабілітований, присвятив «світлій пам'яті незабутніх земляків моїх, розчавлених на жорнах тиранії, замучених голодомором, доведених до згуби по тюрмах і таборах, безневинно розстріляних».

Любов до рідного народу і свого краю — споконвічна тема нашої літератури. І це закономірно, бо ж синівська відданість рідній землі, що тебе породила, рідному народу, який тебе виростив, притаманна кожній людині, яка мов в грудях гаряче серце. Важко назвати письменника, який би протягом свого творчого шляху в тому чи іншому жанрі не писав би схвильовано про ці благородні почуття:

«Полтавщино, мій рідний краю, моя вишнева сторона! Ти моя пшенично-житня купіль, колиска мого дитинства. Під твоїм блакитним небом я народився і зростав серед зелених та жовтогарячих піль, серед жайворонних пісень і медового запаху гречок.

Я люблю тебе, мій краю, за твою старовину і новітність, за твою дивну красу, якою ти збагатився нині, не втративши старої краси і привабливості.

Уклін тобі, Полтаво-пісне! Уклін твоїм степам і долам, садам і людям — щедрим та працьовитим, багатим на любов, на ніжність і пісню».

Так щиро, пристрасно-поетично звертається до рідної Полтавщини відомий український письменник Іван Антонович Цюпа, на розкішних просторах якої у мальовничому селі Бірки, що розкинулося на берегах тихої Грунь-Ташані, притоки Псла, він народився 29 жовтня 1911 року, де зробив свої перші кроки по землі, де зростав і мужнів.

Батько майбутнього письменника працював у комітеті незаможних селян продкомісаром. Уважно прислухався малий хлопець до розмов дорослих, які точилися в них у хаті, про бої з білогвардійцями та петлюрівцями, а потім з куркульськими бандами, про заготівлю хліба для голодуючого Поволжя, і все це западало глибоко в пам'ять, а потім, вже значно пізніше, викарбовувалося на сторінках романів, повістей та оповідань.

Після війни Іван Цюпа продовжує працювати в пресі. Робота давала письменникові можливість тримати руку на пульсі життя, постійно спілкуватися з героями майбутніх творів і читачами, глибоко проникати в суспільно-політичні проблеми тих років.

Згодом виходять з друку нові збірки оповідань «Оновлена земля» (1952), «Дорогами юності» (1957) та «Три явори» (1958).

Опанувавши журналістську науку, Іван Цюпа працює спочатку в красноградській районній, а потім у полтавській обласній газетах. Все частіше з'являються публікації його оповідань, віршів, нарисів. Відтоді й до сьогоднішнього дня письменник ніколи не пориває зв'язків з пресою, а пристрасна публіцистичність стає домінантою його художньої творчості.

З хвилюванням згадує письменник 1936 рік, коли його з групою молодих письменників запросили до Харкова на семінар творчої молоді. Тоді він познайомився з Юрієм Яновським, Володимиром Сосюрою, Юрієм Смоличем, Іваном Сенченком.

Семінар і щирі розмови зі старшими й досвідченішими товаришами по перу мали велике значення для становлення, формування і утвердження ідейно-художніх поглядів і творчих спрямувань молодого письменника.

Привертає увагу читачів і збірка «Новели рідного краю» (1964). Тут, як і в попередніх творах І. Цюпи, на першому плані — наш сучасник, скромний, самовідданий будівник нового життя, з його заповітними думами й мріями. Свято шанують його герої минуле, спрямовують погляд у майбутнє, їм притаманна любов і шана до природи.

Ряд новел присвячено темі війни. Перед нами знову постають картини безсмертного подвигу народу. Серед героїв цієї тематичної групи новел — Маруся Буркун («Марусин поворот»). З любов'ю змальовано образи наших сучасників у новелах «Син будує мости», «Дарунок», «Клен і калина», «Осокорина заметіль», «Берізка» та ін.

Іван Цюпа плідно виступає в жанрі публіцистики. У публіцистично-нарисових книжках «Переяслав-Хмельницький» (1954), «Україна» (1957), «Україна — рідний край» (1965), «Миргородська криниця» (1976).

Та все ж у творчому доробку письменника найвагоміше місце посідають романи й повісті — широкі епічні полотна, з яких перед читачами постають картини сучасного й недавнього минулого нашого народу. Органічне поєднання ліричного й романтичного в творчій манері дає змогу письменникові натхненно оспівати діяння своїх героїв, велич мети, до якої вони прагнуть, розкрити багатство їхніх світлих душ.

Першим великим художнім полотном Івана Цюпи став роман «Брати» (1950). Не залишив байдужим читача й роман «Вічний вогонь» (1960-1962). У ньому письменник ставить одну з важливих проблем сучасності: місце і роль молоді в сьогоднішньому житті.

Особливе місце в творчому доробку Івана Цюпи посідав роман «Грози і райдуги» (1961). Твір здобув широку популярність, неодноразово перевидавався, дістав високу оцінку критиків, читачів та письменників.

Письменник продовжує і далі плідно працювати в художньо-документальному жанрі. Дарує читачам спочатку повість «Добротворець» (1971), а потім роман «Мужній вершник» (1973).

Іван Цюпа завжди прагне бути в самій гущі життя. Його можна зустріти то на Поділлі, то в Карпатах, то на Волині. А найчастіше — на Полтавщині. Кожної весни чи літа письменник вирушає до рідних сіл і хуторів, що розкинулись у межиріччі Ворскли і Псла, в степи за Диканькою, що течуть зеленою повінню хлібів аж до Зінькова, Гадяча й Миргорода. Бо ж це — рідна сторона письменника, яку він гаряче любить, радо зустрічається з її трударями, пише про них свої твори. Цій землі, її славним людям Іван Цюпа присвятив роман «Краяни» (1970).

У 1977 році вийшла нова книжка Івана Цюпи — «Гомін дніпровського косогору» (повість, оповідання, етюди). Зроблено багато. В доробку письменника до півсотні книг.

У статті «Слово про друга» (Івана Цюпу) Юрій Збанацький писав: «... з надією вдивляюся вперед, туди, де манливою красою життя, новими творчими злетами і зрілою мудрістю сяють нові перевали. Так завжди було, є й буде в людей невтомних, закоханих у свою працю».

Підбірку зробила Світлана БЕРНАЦЬКА