Семен Дмитрович Скляренко (26 вересня 1901 – 7 березня 1962)

Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селищі Прохорівці на Черкащині, в родині селянина. Навчався в місцевій школі, потім – у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. А пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті було надруковано його перший твір – вірш «Гімн праці».

Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі.

Під час війни в літераторів зростає інтерес до давнього минулого. Ряд письменників беруть теми з історії визвольних воєн, зображуючи маси як основну рушійну силу суспільства. 1942 року М. Бажан пише поему «Данило Галицький», у 1944 році І. Кочерга опублікував драматичну поему «Ярослав Мудрий».

У повоєнний час, прагнучи глибше осмислити факти і події минулих часів, романісти звертаються, зокрема, до епохи Київської Русі. Найвидатнішим досягненням у цьому жанрі стали на той час романи С. Скляренка «Святослав» (1959) і «Володимир» (1962).

«...Я все життя прагнув, мусив написати й написав цей роман, бо переконаний у тому, що героїчна історія нашого народу являється матір’ю нашої сучасності», – зазначав С. Скляренко. Автор добре вивчив те, про що писав. Академік О. Білецький підкреслював, що «ніколи ще в літературі образи Святослава і його оточення, та й уся епоха X сторіччя не були показані так різнобічно і захоплююче, з таким проникненням у психологію дійових осіб».

Сюжет роману будується на скупих літописних відомостях про князювання Святослава в Києві. Автор виокремлює з його життя лише деякі епізоди, щоб розповісти про основні етапи життя Київської Русі кінця X століття, а саме: зростання її ролі на міжнародній арені та руйнування основ родового ладу й народження феодалізму, проникнення на Русь християнства. Ідейне спрямування твору – показ могутності давньої Русі, прагнення народу до миру.

Образ головного героя роману формується на очах у читача. Святослава показано від юнацьких років до його трагічної загибелі. Думка С. Скляренка про Святослава складалась на основі найоб’єктивніших та найгрунтовніших праць дослідників давньоруської держави. У письменника сформувалась чітка позиція: Святослав був визначним політичним діячем і воєначальником Київської Русі. Образ князя втілює ідею єдності Руської землі, ідею, яка була провідною і в «Повісті минулих літ», і в «Повчанні Володимира Мономаха», і в «Слові о полку Ігоревім».

1962 року вийшов з друку другий твір задуманої трилогії – роман «Володимир», який за темою, образами логічно продовжив «Святослава». З багатої біографії князя С. Скляренко вибрав тільки окремі моменти. В основу першої книги («Син рабині») ліг надзвичайно складний період у житті Київської Русі – зрада підступним Ярополком батьківського заповіту тримати в єдності Русь і битва між військами Ярополка і Володимира, в якій останній здобуває перемогу, що дало йому право сісти на київський престол. У другій частині («Василевс») розповідається про державну діяльність Володимира. Постать Володимира давно привертає увагу майстрів слова. Відгомін про часи його князювання знаходимо ще в билинному епосі. У літописах особі князя, насамперед як релігійного реформатора, теж відведено значне місце. З ім’ям Володимира пов’язано перехід давньої Русі до нової суспільної формації – феодалізму. У романі С. Скляренка відтворюється процес становлення київського князівства, грунтовно висвітлюються соціальні, політичні зміни, що відбулися в державі, яка прийняла християнство.

Після взяття Херсонесу, крім данини за полеглих у бою руських воїнів, князь вимагає від греків видати за нього царівну Анну. Це не примха Володимира, рішення диктувалось державними інтересами: одруження мало піднести авторитет Русі на міжнародній арені і давало корону василевса, що ставило князя врівень з візантійським імператором. Заради цього Володимир поступається особистим щастям. Автор розгортає перед читачем картину виняткового емоційного напруження. М. Рильський свого часу писав: «Можна, не сумніваючись, заявити, що сторінки особистого життя Володимира і близьких йому людей належать до найбільш хвилюючих і переконливих у романі».

Романи С. Скляренка «Святослав» і «Володимир» – вагомий внесок в українську літературу, яка з часом збагатилася творами інших майстрів слова на історичну тему, зокрема, романами П. Загребельного про Київську Русь («Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві»).

С. Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі – написати роман про Ярослава Мудрого: 7 березня 1962 року талановитого романіста не стало. Написані ж ним твори продовжують жити, вони близькі людям, тому що цікаво, правдиво розповідають про давноминулі часи, дають читачеві відчуття тієї епохи, наповнені благородними ідеями боротьби за свободу і щастя народу.

Кирило РЕШЕТИЛОВ