П’ята четвертина – це щось неочікуване, або про роман Джоан Гарріс «П’ять четвертинок апельсина»

Ми живемо, попри усе! Попри несправедливу і криваву бійню, яку влаштувала Росія на нашій території, попри звуки сирен, обстріли, страшні новини і деколи песимістичні настрої. Ми живемо і робимо те, що маємо робити, робимо заради самого життя, як і герої роману Джоан Гарріс «П’ять четвертинок апельсина».

Ласкаво просимо до Клубу невиправних оптимістів!

Пропонуємо разом відвідати «Клуб невиправних оптимістів» Жана-Мішеля Ґенассія. Попри приємну й безтурботну назву книга не належить до класу «легких». Перед читачем – Париж часу «залізної завіси» і долі людей із країн так званого «соцтабору», які опинилися у французькій столиці. Вони різні за характерами, за національністю, за соціальним походженням, за ставленням до дійсності, за вподобаннями, за родом занять і умовами проживання, проте дещо у них спільне – це втікачі від «режимів», які втратили усе, навіть ім’я. Хтось із них продовжує вірити в ідею комунізму, вважаючи, що сучасне керівництво їхніх держав її спотворило, а хтось розчарувався у колишніх ідеалах й не вірить ні у що. Мало хто із відвідувачів клубу згадує своє минуле, у якому залишилося інше життя.

Полюбіть їжачка

Цією публікацією розпочинаємо рубрику про книжки, які читаємо ми, звичайні філологи, і якими хочемо поділитися із вами. Першим пропонуємо роман Мюріель Барбері «Елегантність їжачка». Вибір невипадковий, адже книга не належить до так званої «серйозної» літератури. Насправді, прочитавши її, думаєш, що ніколи більше не згадаєш. Проте історія залишає сентиментальний слід, час від часу спливає у пам’яті й зачіпає своєю простотою і надзвичайно актуальною останні кілька століть темою людської самотності й невміння (або небажання) спілкувaxатися...