Періодичні видання початку ХХст. як джерело вивчення історії української культури

Специфічною прикметою української художньої словесності є її універсалістський характер. Адже, як справедливо зазначав О. Білецький, українська література ніколи не була лише «мистецтвом слова», поставши «зразу всім – політичною трибуною, публіцистикою, філософією, плачем поневоленої народної маси» . Справедливість наведеної тези підтверджується політизацією літературно-мистецького життя та тісним зв’язком національного й духовного відродження в Україні на зламі ХІХ і ХХ століть. Загалом початок ХХ ст. – один з найскладніших періодів у розвитку людства, характер якого визначали загострення соціально-політичної боротьби, активізація національно-визвольних рухів, наполегливі пошуки моделі справедливого суспільного устрою, який би забезпечив необхідні умови для всебічного, гармонійного розвитку як кожного індивіда, так і окремих спільнот. На цьому етапі історичного розвитку яскраво виявилась масштабна і всеохоплююча криза буржуазно-імперіалістичної цивілізації, нерозв’язні суперечності у надрах якої призводять до вибуху Першої світової війни.

Активне розгортання політичного руху на українських землях відбувається синхронно з поглибленням наукової думки. Загальноєвропейського резонансу набула діяльність Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), яке за часів головування М. Грушевського перетворилося на справжню українську Академію наук. При НТШ було засновано «Літературно-науковий вісник» – перший всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний місячний журнал. З часом він став найавторитетнішим періодичним виданням європейського типу, що відіграло велику роль у розвитку національного письменства, естетичної думки, мистецтва, у об’єднанні розділених кордонами українських творчих сил, утвердженні національно-патріотичних ідеалів.

Динамічні та суперечливі процеси відбуваються у цей час і в духовній сфері: буржуазна суспільна й естетична свідомість переживає в той час глибоку і масштабну кризу. Сама суспільна свідомість викликала появу модернізму як загальносвітового літературно-мистецького явища. Мистецтво для модерністів було не відображенням довколишнього світу, не наслідуванням певного раціонально-аналітичного проекту моделі життя, а створенням нової дійсності, навіть опосередковано не пов’язаної з реальністю. Увага філософів і митців сфокусовується на внутрішнє, інтимне життя людини, на підсвідомість, виникає зацікавлення незрозумілим, а відтак захоплення містичним. Внаслідок цього модернізм, у межах якого співіснували різні стилі і течії, особливо загострює протиставлення масового та елітарного типів культури. Елітарне мистецтво модерну, як правило, втрачає національну своєрідність, стає космополітичним. Однак усі ці прикмети неоднаково проявились в окремих національних літературах через специфіку їх суспільного та духовно-культурного поступу. Красномовною ілюстрацією цього положення може слугувати українська література. Не можна недооцінювати впливу західноєвропейського модернізму на становлення і розвиток українського аналога цього явища. Україна, перебуваючи в сфері духовно-культурних прямувань Європи, акумулювала новітні мистецькі течії, сприймаючи і адаптуючи їх відповідно до власних конкретно-історичних потреб і умов. Адже саме бажання і потреби українського інтелігентного читача, індивідуума, «вихованого на кращих зразках європейської культури, такої багатої не лише на теми, а й на способи оброблювання сюжетів», а не віяння з Заходу викликали народження модерної української літератури. Закономірно з’являється нова генерація письменників, які мають відмінні від своїх попередників естетичні принципи та ідеали. Вони знаходять свою реалізацію в художній практиці, яка вражає жанрово-стильовим розмаїттям, тематико-проблемним та емоційно-інтелектуальним багатством. Нова генерація в літературі прагнула остаточно порвати зі стереотипам етнографічного побутописання та невідповідними новій добі принципами класичного реалізму ХІХ ст.

Свідченням глибинних змін у самосвідомості українських митців, переорієнтації письменства на нову філософсько-естетичну парадигму літературного розвитку було оформлення на західноукраїнських землях модерністського літературного угруповання «Молода муза» (1906-1909). За словами М. Ільницького, «Молода муза» була однією з ланок – либонь крайньою – в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи – «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Польща» та ін., що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі». У галицькій періодиці з’являються статті про творчість представників новітніх літературних течій та переклади їхніх творів українською мовою. Молодіжна аудиторія часописів «Зорі», «Життя і слова», «Літературно-наукового вісника» висунула вимоги переорієнтувати рідне письменство на «модний напрям»; перші літературно-критичні спроби проголошення тих гасел і обґрунтування нових течій належать В. Морачевському (1894), В. Щуратові (1896-1898), В. Масляку (1897), Л. Турбацькому (1898), а також І. Франкові. Створення в Галичині угруповання, базованого на засадах модернізму, більшість дослідників пов’язують з виданням у 1906 р. журналу «Світ». Однак, слід взяти до уваги думку сучасного дослідника В. Будного, що вже на час публікації відозви М. Вороного, О. Луцький, С. Чарнецький та інші майбутні «молодомузівці» гуртувались в тісному колі, дебютували в літературно-критичному жанрі на сторінках журналу «Молода Україна» (Львів, 1900-1903). «Отже, є підстави зсунути початки "Молодої музи" до перших років нашого століття і розглядати її не як регіональне явище, а як загальноукраїнський молодіжний літературний рух».

За нетривалий час свого існування «Молода муза» вписала помітну сторінку в історію української літератури, бо сприяла радикальному оновленню художньої свідомості, що відбувалась на загальній платформі модернізму. Наступники перехопили від «Молодої музи» естафету модернізації українського письменства за критичного переосмислення першої хвилі раннього українського модернізму.

Отже, заявлені вже з кінця минулого століття новаторські тенденції в українській літературі зароджувались на ґрунті різкого заперечення утилітарності письменства, його побутовізму та ідеологізму народницько-позитивістського типу. Символічність, ліризація розповіді, особлива сугестивна тональність, осягнення душевних порухів, неусвідомлених поривань і візій, сфери підсвідомого, різкої контрастності світу буденного та уявлюваного, бажаного стають відчутним імпульсом розбудови нової художньої образності. На час появи журналу «Українська хата», маємо художні течії раннього українського модернізму (неоромантична, неореалістична, імпресіоністська, символістська) та нові періодичні видання, зорієнтовані на принципи модерністського мистецтва (літературно-науковий тижневик «Світ» (1906-1907), літературно-науковий місячник «Бджола» (1908), науковий ілюстрований часопис «Будучність» (1909-1910).

Журнал «Українська хата» (1909-1914) посідає особливе місце в історії української суспільно-політичної, художньо-естетичної та культурологічної думки. Виникнення часопису тісно пов’язане з альманахом «Терновий вінок» (1908), що став літературним маніфестом молодих літературних сил українського письменства, які згодом об’єднались навколо журналу «Українська хата» (П. Богацький). У результаті суттєвих розбіжностей в поглядах між носіями радикальних громадсько-політичних та естетичних поглядів та представниками літературних і національно-політичних напрямів поміркованого характеру виникла необхідність у заснуванні друкованого органу молодої пореволюційної (мається на увазі всеросійська революція 1905-1907 рр.) інтелігенції. Цим органом став літературно-художній, критичний та публіцистичний журнал «Українська хата», який порушував та шукав шляхи розв’язання не лише суто літературних питань, а й розробляв ідеологічні основи визвольного руху й соціального та національного світогляду. Відповідальним редактором «Української хати» був П. Богацький. Активну участь в організації його діяльності брали М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський. Саме їм належить вирішальна заслуга у створенні громадсько-політичної й культурно-естетичної платформи журналу.

Сергій ДЕНИСЮК